Моє відношення до лірики Б. Пастернака
Колись Марина Цвєтаєва в запалі полеміки викликнула: «Де людина, яка до кінця зрозуміла Пастернака?» І сама ж пояснила: «Пастернак – це «тайнопис», «шифр». Хіба це не попереджувальний сигнал для таких, як я, для тих, хто відправляється мандрувати по морю, назва якого «Лірика Бориса Пастернака». Творчий шлях Пастернака складний і тернистий. Його поезія викликала суперечливі оцінки. Але його глибоке проникнення в таємниці людської душі, природи, Вселеної, а також свіжий, схвильований вірш завжди вражали і вражають цінителів поетичного мистецтва. Ми знаємо, що великі російські поети двадцятого століття формувалися у складних і суперечливих зв’язках з різними літературними течіями. О. Блок починав як символіст, В. Маяковський – як футурист, Г. Ахматова – як акмеїст. Борис Пастернак як поет перетинався відразу із символізмом і футуризмом, із Блоком і Маяковським. Вплив літературних напрямків освіжив мову його поезії.
Що ж дозволило Борисові Пастернаку виділитися серед сучасників? Розвитку таланта сприяло те, що майбутній поет ріс у сприятливій атмосфері: його батько – академік живопису, мати – відома піаністка. Він вчився за кордоном, вивчав філософію, захоплювався історією, літературою, музикою. Тому і подобається мені його творчість, добірністю і музикальністю вірша. Поезія Пастернака призиває вслухатися, вдивитися в світ, але не вторгатися в нього, щоб не порушити гармонію природи. Рання лірика Пастернака – це преклоніння перед природою: «Лютий. Дістати чорнила і плакати…». Сльози захвату і трепет душі – постійні супутники його спілкування із природою. Борис Пастернак проголошує: природа – величезний живий організм, у якому є душа, любов і мова. Про це він говорить і у вірші «Весна» і в багатьох віршах зі збірника «Сестра моя – життя». В одному із віршів поет говорить про сад, по якому пробігають перші промені сонця, і він, «окроплений, закапаний» минулої ночі дощем (до речі, дощ – явище природи, яке найбільш усього любив Пастернак), загоряється, «зліпить» мимовільного спостерігача.
Говорячи про лірику Пастернака, слід зазначити, що поет не міг та й не хотів «замикатися» тільки на темі природи. Дві революції (1905 і 1917 р.), три війни (перша світова, громадянська і друга світова), роки сталінщини, хрущовської відлиги – от що вмістилося в рамки одного життя. Першої російської революції присвячені поеми «Дев’ятсот п’ятий рік», «Лейтенант Шмідт». У його лірику увірвалася тривога, що винищує людські життя громадянська війна болем пронизує його вірші: «А в наші дні і повітря пахне смертю…».
Про це говорить він у 1918 році у вірші «Розрив». Мені дорогі твору Бориса Пастернака, у яких розкривається його творча особистість. Це вірші «Тиша», «Ніч». У них звучить любов до життя, вселяє нам свою любов до буття, хоча він все глибше усвідомлює, що вони від нього йдуть. Настільки ж сильна його любов до творчості: «Ціль творчості – самовіддача» («Бути знаменитим некрасиво…»), до жінки («Єва», «Жінки у дитинстві»). Усе, чим Пастернак так дорожив все життя, збережене і передане в його останніх віршах. У віршах останніх років виразно відчуваються ноти глибокого драматизму. Своє місце у житті він називає «тяжким» («Тіні вечора волосся тонше…»}. Він просить зм’якшити йому «гіркоту фатальної години»:
Особливо підкуповують мене вірші, написані опальним поетом. Гіркота образи, біль души вилилися в них:
В останніх рядках цього вірша звучить надія на пришестя нової ери – милосердя і справедливості. На жаль, Борис Пастернак міг про це, як і ми сьогодні, тільки мріяти. «Вірю я, прийде пора – Силу підлості й злості Здолає дух добра». Важко читати Пастернака, складний малюнок творчого шляху його, але його внесок у нашу поезію досить значний. Його довгий час від нас ховали. Тепер ми знаємо чому. Тому з кожним новим прочитанням його віршів ми будемо любити його більше і більше.
