Образи «футлярних» людей у розповідях Антона Чехова – Чехов Антон
У своїх розповідях А. П. Чехов постійно звертається до теми «маленької людини». Персонажі Чехова – духовні раби суспільства, позбавленого вищих цінностей і сенсу життя. Томлива, буденна, сіра дійсність оточує цих людей. Вони замкнули в мирке, що самі собі створили
Ця тема поєднує так звану маленьку трилогію, написану Чеховим наприкінці 1890′х рр. і складається із трьох розповідей: «Людина у футлярі», «Аґрус», «Про любов».
Герой першої розповіді – учитель грецької мови Беликов. Це закритий у своєму «футлярі» людин із дріб’язковими, незначними прагненнями. Він боїться життя й прагне сховатися від її у свій закритий від стороннього ока мирок. Він ховає у футляр не тільки свої речі, але й самого себе, свої думки й почуття, постійно повторюючи: «Як би чого не вийшло». Беликов ніяк не намагається змінити хід свого життя, тому що в будь – якій можливості різноманіття, чого’те нового й не обмеженого твердими рамками, ховалася для нього невизначеність. Це викликало в нього непереборне бажання оточити себе «оболонкою», «футляром», щоб захиститися від навколишнього його миру. Все своє життя Беликов чого’те побоювався сам і наводив страх на навколишніх, під його впливом завмерло життя в місті. Тому тільки після смерті його особа прийняла просте, приємне, лагідне вираження: нарешті’те він знайшов вічний футляр, з якого більше не треба виходити. Смерть примиряє його з навколишньою дійсністю, але вже не може позбавити місто від беликовщины. «Беликова поховали, а скільки ще таких человеков у футлярі залишилося, скільки їх ще буде!» – пише Чехов
Образ людини у футлярі даний Чеховим у гротескній формі. Ім’я Беликова стало загальним, під ним мається на увазі незначність душі й розуму, страх перед нове й сміливим, придушення всього людського
Та ж тема вульгарності й духовної вбогості звучить у розповіді «Аґрус». Його герой, Микола Іванович Чимша’Гімалайський, всі поняття про щастя звів до одному – власному маєточку з кущами аґрусу, і на досягнення цієї єдиної мети він витратив всі свої сили, всю життя. Все життя він збирав, у всім собі відмовляло, його життя була просто принизливої й жалюгідною. Він міг принижуватися з’за кожної копійки, але от, нарешті, мрія його здійснилася – він їв свої, на власній садибі зібрані ягоди, він був щасливий. «Але хіба це щастя?» – викликуємо ми разом з автором. Хіба для цього живе людина? Аґрус у цій розповіді стає таким же символом виродливого життя, підлеглої дрібної, безглуздої мети, як і калоші й парасолька Беликова в розповіді «Людин у футлярі».
Остання розповідь трилогії – «Про любов» – оповідає про те, як поміщик Алехин і його улюблена жінка не зважилися піти назустріч своєї любові, відступилися від її. Це теж свого роду прояв «футлярної» життя: страх перед невідомим, острах власних забобонів. І тут Чехов розкриває ще одну причину, що породжує вульгарність і бездуховність суспільства – невміння почувати, любити. Любов покликана піднімати й облагороджувати душу людини, і відмовляючись від її, люди власноручно гублять все добре й світле, що закладено в них природою
Тема «маленької людини» найбільше гостро звучить у ту епоху, коли життя втратило зміст, у суспільстві ростуть почуття незахищеності перед владою, відбувається поширення обивательщини, міщанства. Тому розповіді Чехова так актуальні в наші дні
