“Є жінки в росіян селеньях” – Некрасов Микола

(По добутках Н. А. Некрасова)

У багатьох добутках Н. А. Некрасова головними діючими особами є російські жінки. З вичерпною повнотою і ясністю, в образах і картинах, що вражають своєю правдивістю й силою, відобразив Некрасов думи й почуття, працю й боротьбу, щоденні страждання й рідкі радості росіянці жінки

Постійна увага поета до російських жінок відбилося навіть у назвах некрасовских віршів: “Росіяни жінки”, “Орина, мати солдатська”, “Кому на Русі жити добре”.

Немає жодної сторони селянського життя, що була б обійдена поетом. Всім серцем і свідомістю він переживав селянське горе. Особливо сильно хвилювала його доля пригнобленої селянки:

Ти вся – втілений переляк,

Ти вся – вікова знемога! –

Говорив Некрасов, звертаючись до селянки. У вірші “У селі” зображена баба – селянка, що втратила єдиного сина – годувальника. Вона змушена на старість іти по мирі. Та ж тема – горі матері – селянки – розкрита у вірші “Орина, мати солдатська”. В основі вірша – не вигадка, а минуле. Орина розповідає про “сум свою велику”: єдиний її син, замучений солдатчиною, повернувся додому й умер:

Дев’ять днів хворів Иванушка,

На десятий день преставився…

Богатирського додавання,

Здоровенний був детинушка.

У добутках поета виникає зігрітий авторською любов’ю образ жінки – селянки, чистої серцем, світлої розумом, сильної духом. Саме така Дар’я, героїня поеми “Мороз, Червоний ніс”, за духом – сестра некрасовских декабристок.

Колись у молодості вона:

Красотою дивувала, була й

Спритна, і сильна,

Але їй, як і всякій жінці – селянці, випала на частку таке життя, “трудней якої навряд чи знайти”. Поет не міг равнодушно бачити, як страждає роздавлена рабством і непосильною працею безправна російська жінка, вона говорить, звертаючись до селянки:

Той серця в груди не носив,

Хто зліз над тобою не лив

Багато віршів Некрасов присвятив життя російської сільської жінки

Доля селянки описана в багатьох окремих епізодах поеми “Кому на Русі жити добре”, і цілком присвячена їй вся друга частина. На прикладі долі Матрены Тимофіївни, героїні другої частини поеми, поетом показана типова біографія російської селянки. Радісної було її життя тільки в раннім дитинстві й те тому, що їй “щастя в дівках випало”: у неї була “гарна, непитуща родина”, – говорить Матрена. Але навіть у цій турботливій, ласкавій родині їй довелося почати трудитися “по п’ятому годку”.

Важка праця, однак, не зломив її:

И добра робітниця

И співати – танцювати мисливиця

Я змолоду була… –

Говорить про себе Матрена.

Відповідно до народного подання про жіночу красу Некрасов любовно малює портрет жінки – трудівниці:

Матрена Тимофіївна

Ставна жінка,

Широка й щільна,

Років тридцяти осъми,

Гарна, волосся із проседью,

Ока більші, строгі,

Вії найбагатші,

Сувора й смаглява

Щастя на її частку випало мало. Вийшовши заміж, вона “потрапила з дівочій холи в пекло”. Знущання чоловікової рідні, смерть улюбленої дитини, побої, вічна каторжна праця, постійний нестаток – от як зложилася її життя. “У мені, – говорить Матрена Тимофіївна, – немає кісточки неламаної. Ні жилочки нетягненої”.

Багатостраждальній жінці – селянці немає щастя на Русі – до такого висновку приводить Некрасов читача. Сама Матрена говорить: “Не справа – між бабами щасливу шукати”.

Але болісних, повна позбавлень і страждань життя не зломило характеру селянки, не перетворила її в безсловесну покірну рабиню. У ній зріє протест, вона живе “із гнівом на серце”. Цей святий гнів – застава прийдешнього щастя російської жінки, у душі якої таяться скарби добра, любові, вірності, розуму й шляхетності

У своїх поемах і віршах Некрасов показував чудові характери російських жінок. Зіставляв їхню долю з майбутнім життям, зображував важку працю селянок на панщині. У його поезії знайшла своє відбиття ціла епоха суспільного розвитку. Некрасов з’явився поетичним вождем покоління 60 – 70 – х років XIX століття. Поет зблизив поезію з народом, вніс у літературу нові теми й образи. Його добутку, залишаються актуальними й у наш час