Тема поета і юрби в лірику Маяковського – Маяковський Владимир
Основним своїм завданням як поета В. Маяковський бачить створення нового мистецтва – мистецтва мас. Він готовий заради цього «скинути Пушкіна й інших із проходу сучасності», про що заявлено в маніфесті футуристів 1912 року, надрукованому в збірнику «Ляпас суспільному смаку». Більшу роль у цьому переконанні зіграв протест проти сучасного поетові буржуазного суспільства: один із чотирьох лементів «Геть!» у поемі «Хмара в штанях» самим поетом визначалося як «Геть ваше мистецтво».
Поки выкипячивают, римами пілікаючи, з любвей і солов’їв якесь вариво, вулиця корчиться без’язика – їй нема чим кричати й розмовляти
В. Маяковський заперечує традиційні атрибути поезії, що стали штампами «пажі, палаци, любов, бузку кущ» («Брати письменники»).
Якщо
Такі, як ви,
Творці –
Мені наплювати на всяке мистецтво
Краще крамничку відкрию… –
Так категорично не приемлет він вишуканих крас модних салонних поетів початку століття – своїх сучасників. Недарма ім’я Жителя півночі для Маяковського стає синонімом вульгарності й претензійності, улюбленої міщанами. Поезія повинна служити народу, юрбі. Ще більшу значимість ці переконання поета здобувають після Жовтневої революції
Досить копійчаних істин
Із серця старе витри
Вулиці – наші кисті
Площі – наші палітри…
На вулиці, футуристи,
Барабанщики й поети! –
Призиває поет своїх побратимів по перу («Наказ по армії мистецтва»).
Аналогічний заклик звучить в «Наказі №2 армії мистецтв»:
Товариші,
Дайте нове мистецтво –
Таке,
Щоб виволокти республіку із бруду
Важка буденна робота в «Вікнах РОСТУ», агітація, пропагандистські віршики – це не завжди поезія у високому розумінні значення цього слова. Але борг велить поетові займатися тим, що потрібно революції, молодий радянської влади. Особливо важливим у цьому зв’язку представляється вірш «Надзвичайна пригода, що була з Володимиром Маяковським улітку на дачі». Зіставлення поета й сонця звичне для світової культури, здобуває нове, демократичне звучання: сонце в гостях у поета по – приятельському з ним розмовляє. Фантастичний, умовний початок сполучається у вірші з розмовно – побутовим, повсякденним. Ліричний герой – поет – трудівник – знаходить повне взаєморозуміння з іншим великим трудівником – сонцем. У них загальні проблеми, загальні цілі, вони єдині у своєму відношенні до будинку:
Світити завжди,
Світити скрізь,
До днів останніх дінця,
Світити –
И ніяких цвяхів!
От гасло мій –
И сонця!
Одним зі своїх «програмних» віршів про призначення поета й поезії В. Маяковський уважав «Розмову з фінінспектором про поезію».
Говорячи про важку працю поета, В. Маяковський порівнює поезію з видобутком рідких металів: «У грам видобуток, у рік праці». Заради чого? Щоб слова приводили «у рух тисячі років мільйонів серця». Звичайно ж, всупереч власним деклараціям поета, це трансформовані пушкінські рядки про призначення поета «дієсловом палити серця людей». Але призначення поета в Маяковського – це насамперед будинок, найбільша відповідальність перед народом:
Борг наш –
Ревіти
Медногорной сиреною
У тумані мещанья,
У бур вкипенье.
Поет
Завжди
Боржник всесвіту…
Поет по добрій волі відмовляється від творчої волі, ставлячи над усе почуття боргу, уважаючи свою творчість служінням народу. Чи прав він? Роздуму на цю тему звучать у вступі до поеми «У весь голос», нездійсненому задуму Маяковського. Поема повинна була стати свого роду підведенням підсумків великого періоду свого життя, розповіддю «про час і про себе». Пророкуючи довге життя й велике майбутнє своїм віршем, поет говорить про те, що спонукало його саме до такої творчості, такій важкій чорновій роботі в ім’я революції:
Але я
Себе
Упокорював,
Стаючи
На горло
Власній пісні
Називаючи себе «агітатором», « горланом – ватажком», поет бачить у своїх віршах насамперед ідеологічна зброя, малюючи «парад» своїх сторінок. «Кавалерія гострот» з «відточеними піками» рим, «строчечный фронт», жерла «начеплених зяючих заголовків» поем – всі ці «поверх зубів збройні війська» присвячені поетом пролетаріату. Його творчість не може бути вільно від політики, у цьому Маяковський бачить історичну діалектику свого часу:
Ми відкривали
Маркса
Кожний тім,
Як у будинку
Власному
Ми відкриваємо ставні,
Але й без читання
Ми розбиралися в тім,
У якому йти,
У якому сражаеться стані
Все це – самозречення, відмова від особистісного розуміння життя, від власної творчої волі – було заради великої мети, заради «загального пам’ятника» – «побудованого в боях соціалізму». Але той соціалізм, що був побудований, все – таки не був тим, про що мріяв поет. Питання, чи треба було «наступати на горло власній пісні» заради мети, оказавшейся помилкової, залишається відкритим, а трагедія життя, що обірвалося, поета довела, що інші помилки неможливо виправити, як неможливо повернути назад час і пройти весь шлях спочатку…
