Короткий зміст Живий труп Толстой Л. Н

Єлизавета Андріївна Протасова вирішується розстатися із чоловіком, Федором Васильовичем, спосіб життя якого стає для неї нестерпний: Федя Протасов п’є, промотує своє й женино стан. Мати Лізи схвалює її рішення, сестра Сашко – категорично проти розставання з таким дивним, хоча й зі слабостями, людиною, як Федя. Мати думає, що, одержавши розлучення, Ліза з’єднає свою долю із другом дитинства Віктором Михайловичем Карениным. Ліза вживає останню спробу повернути чоловіка й для цього посилає до нього Каренина Той знаходить Протасова в циганів, у суспільстві декількох офіцерів. Слухаючи улюблені свої пісні «Канавела», «Година фатальний», «Не вечірня», Федя зауважує: «И навіщо може людина доходити до цього захвату, а не можна продовжувати його?» Він відкидає прохання дружини повернутися в родину.

Все говорить за те, що Ліза Протасова повинна з’єднати свою долю з Віктором Карениным: той любить її з дитинства, вона в глибині душі відповідає йому взаємністю; Віктор любить і її маленького сина Мишечку. Мати Віктора, Ганна Дмитрівна, теж була б рада бачити Лізу женою свого сина, якби не пов’язані із цим важкі обставини.

У Федю закохується циганка Маша, спів якої він так любить. Це обурює її батьків, які вважають, що пан погубив їхню дочку. Махаючи теж намагається переконати Федю пошкодувати дружину й повернутися додому. Той відкидає й це прохання – упевнений, що живе тепер згідно із совістю. Пішовши з родини, на самоті, Протасов починає писати. Він читає Маші початок своєї прози: «Пізньою осінню ми зговорилися з товаришем з’їхатися в Мурыги – Ний площадки. Площадка ця був міцний острів із сильними виводками. Був темний, теплий, тихий день. Туман…»

Віктор Каренин через князя Абрезкова намагається довідатися про подальші наміри Протасова. Той підтверджує, що готово на розлучення, але не здатний на пов’язану із цим неправда. Федя намагається пояснити Абрезкову, отчого не може вести добропорядне життя: «А що я не роблю, я завжди почуваю, що не те, що треба, і мені соромно. А вуж бути проводирем, сидіти в банку – так соромно, так соромно… І, тільки коли вип’єш, перестане бути соромно». Він обіцяє через два тижні усунути перешкоди до шлюбу Лізи й Каренина, якого вважає чималою й нудною людиною.

Щоб звільнити дружину, Федя намагається застрелитися, навіть пише прощальний лист, але не знаходить у собі сил для цього вчинку. Циганка Маша пропонує йому інсценувати самогубство, залишивши на березі ріки одяг і лист. Федя погоджується.

Ліза й Каренин очікують звісток від Протасова: той повинен підписати прохання про розлучення. Ліза говорить Вікторові про свою любов без каяття й без вороття, про те, що з її серця зникло всі, крім любові до нього. Замість підписаного прохання секретар Каренина, Вознесенськ, приносить лист від Протасова. Той пише, що почуває себе стороннім, що заважає щастю Лізи й Віктора, але не може брехати, давати хабара в консисторії, щоб одержати розлучення, і тому хоче фізично знищитися, у такий спосіб звільнивши всіх. В останніх рядках прощального листа він просить допомогти якомусь слабкому, але гарному годинникареві Евгеньеву. Вражена цим листом, Ліза в розпачі повторює, що любить одного тільки Федю.

Через рік у брудній кімнаті трактиру сидить занепалий, обірваний Федя Протасов і розмовляє з художником Петушковым. Федя пояснює Петушкову, що не міг вибрати для себе ні одну долю з тих, які можливі для людини його кола: йому було огидно служити, наживати гроші й у такий спосіб «збільшувати ту капость, у якій живеш», але він і не був героєм, здатним руйнувати цю капость. Тому йому залишалося тільки забутися – пити, гуляти, співати; що він і робив. У своїй дружині, ідеальній жінці, він не знаходив того, що зветься ізюминкою; у їхньому житті не було гри, без якого неможливо забутися. Федя згадує циганку Машу, що він любив – найбільше за те, що залишив неї, і в такий спосіб зробив їй добро, а не зло. «Але ж ти знаєш, – говорить Федя, – ми любимо людей за те добро, що ми їм зробили, і не любимо за те зло, що ми їм робили».

Протасов розповідає Петушкову історію свого перетворення в «живий труп», після чого його дружина змогла вийти заміж за добропорядну, люблячу її людину. Ця розповідь підслухує випадково оказавшийся поблизу Артем’єв. Він починає шантажувати Федю, пропонуючи йому жадати від дружини грошей в обмін на мовчання. Протасов відмовляється; Артем’єв віддає його в руки городового.

У селі, на терасі, оповитої плющем, вагітна Ліза очікує приїзду чоловіка, Віктора Каренина. Той привозить із міста листа, серед яких виявляється й папір від судового слідчого з повідомленням про те, що Протасов живий. Усе в розпачі.

Судовий слідчий знімає показання з Лізи й Каренина. Вони обвинувачуються у двошлюбності й у тім, що знали про інсценівку Протасовым самогубства. Справа ускладнюється тим, що колись Ліза пізнала знайдене у воді мертве тіло як труп свого чоловіка, а крім того, Каренин регулярно посилав гроші в Саратов, і тепер відмовляється пояснити, кому вони призначалися. Хоча гроші пересилалися на підставну особу, саме в Саратові проживав все це час Протасов.

Наведений для очної ставки Протасов просить прощення в Лізи й Віктора й запевняє слідчого, що вони не знали про те, що він живий. Він бачить, що слідчий мучить їх усіх лише для того, щоб показати свою владу над ними, не розуміючи духовної боротьби, що відбувалася в них.

Під час суду Федя перебуває в якімсь особливому порушенні. У перерві його колишній приятель Іван Петрович Александров передає йому пістолет. Довідавшись, що другий шлюб його дружини буде розірваний, а йому й Лізі загрожує посилання в Сибір, Протасов стріляє собі в серце. На звук пострілу вибігають Ліза, Маша, Каренин, судді й підсудні. Федя просить прощення в Лізи за те, що не міг інакше «розплутати» її. «Як добре… Як добре…» – повторює він перед смертю