Герой повести Тургенєва «Ася» – Тургенєв Іван

У повісті И. С. Тургенєва «Ася» розповідається історія головного героя, якого автор умовно називає Н. Н. Оповідання ведеться від імені Н. Н., і читачеві ясно, що мова йде про події минулого. Герой теперішній, повзрослевший і багато чого що пережив, критично ставиться до себе тодішньому, двадцятип’ятилітньому

Тоді він був молодий, весел, здоровий, багатий і безтурботний. Закінчивши вчитися, він приїхав за кордон побачити мир. Про себе він говорить так: «Я жив без оглядки, робив що хотів, процвітав, одним словом». Тоді він зовсім не замислювався, що «людина не рослина й процвітати йому довго не можна», безтурботне існування здавалося чимсь саме собою що розуміє. Герой був закоханий у молоду вдову, що зволіла йому іншого, – і страждав від ураженого самолюбства

З Асею вони познайомилися випадково, під час свята в маленькому німецькому містечку. Ася і її брат були раді зустріти співвітчизника в такій глушині. Молоді люди спілкуються, любуються природою, і ввечері, розстаючись, Н. Н. почуває незрозуміле йому самому й безпричинне щастя. Він навіть жодного разу не згадав про свою жорстоку красуню вдові

Ася зробила на героя надзвичайне враження. Вона незвичайна – те озорна й пустотлива, те скромна й соромлива. Вона не схожа на панянок того часу. Вона щось приховує, і герой навіть думає, що Гагин їй зовсім не брат. Нарешті Гагин розповів йому, що Ася – його зведена сестра, незаконнонароджена. Звідси чудності її поводження, бажання «змусити цілий мир забути її походження», гордість і зневага до умовностей буржуазної моралі. Вона перша призначає героєві побачення – неприпустимий для дівчини того часу вчинок! Герой вирішує з нею чесно порозумітися, але «женитися на сімнадцятилітній дівчинці, з її вдачею, як це можна!». Він не готовий взяти на себе відповідальність за Асю, хоча в ньому борються почуття: любов, зобов’язання, дане її братові, страх перед майбутнім. Він не зловживає довірливістю Асі, але обвинувачує її в тім, що вона все розповіла братові, і тепер їм треба розстатися. А розставшись, розуміє, як він помилявся, як був несправедливий до дівчини. Почуття провини, тривоги, коли вони з Гагиным шукали Асю в нічному місті, змусило Н. Н. переоцінити своє відношення до дівчини. Тепер він готовий на ній женитися; тепер він смакує, як буде щасливий завтра. Він пізно зрозумів, що «у щастя немає завтрашнього дня», «у нього є сьогодення – і те не день, а мгновенье». Гагины виїхали, герой більше не зумів знайти Асю. Він спізнився – не можна наздогнати збігле щастя

Ася залишилася найкращим спогадом його життя, що він зберіг у душі. «Засуджений на самітність безсімейного бобиря, доживаю я нудні роки…» – говорить він про себе, обвинувачуючи себе в невмінні розуміти чужу душу, у нечуйності й егоїзмі. Герой покараний за це до кінця свого життя