Повний зміст Біг. Вісім снів (п’єса в п’яти діях) Булгаков М. А. 1/4
БУЛГАКОВ МИХАЙЛО ОПАНАСОВИЧ
БІГ
ВІСІМ СНОВ. П’ЄСА В ЧОТИРЬОХ ДІЯХ
Бессмертье – тихий, світлий брег;
Наш шлях – до нього стремленье.
Спочивай, хто свій скінчив біг!..
Жуковський
ДІЮЧІ ОСОБИ
Серафіма Володимирівна Корзухина – молода петербурзька дама.
Сергій Павлович Голубків – син професори – ідеаліста з Петербурга.
Африкан – архієпископ сімферопольський і карасубазарский, архіпастир іменитого воїнства, він же хімік Махров.
Паисий – чернець.
Старезний ігумен.
Баєв – командир полку в Конармии Будьонного.
Буденовец.
Григорій Лук’янович Чарнота – запорожець по походженню, кавалерист, генерал – майор в армії білих.
Барабанчикова – дама, що існує винятково в уяві генерала Чарноты.
Люська – похідна дружина генерала Чарноты.
Крапилин – вістовий Чарноты, людина, що загинула через своє красномовство.
Де Бризар – командир гусарського полку в білих.
Роман Валеріанович Хлудов.
Голован – осавул, ад’ютант Хлудова.
Комендант станції.
Начальник станції.
Миколаївна – дружина начальника станції.
Олька – дочка начальника станції, 4 – х років.
Парамон Ілліч Корзухин – чоловік Серафіми.
Тихий – начальник контррозвідки.
Скунский, Гурин – службовці в контррозвідці.
Білий головнокомандуючий.
Личко в касі.
Артур Артурович – тараканий цар.
Фігура в казанку й в інтендантських погонах.
Туркеня, що любить мати.
Повія – Красуня.
Грек – Донжуан.
Антуан Грищенко – лакей Корзухина.
Ченці, білі штабні офіцери, конвойні козаки. Білого головнокомандуючого, контррозвідники, козаки в бурках, англійські, французькі й італійські моряки, турецькі й італійські поліцейські, хлопчиська турки й греки, вірменського й грецького голови у вікнах, юрба в Константинополі.
Сон перший відбувається в Північній Таврії в жовтні 1920 року.
Сни другий, третій і четвертий – на початку листопада 1920 року в Криму.
П’ятий і шостий – у Константинополі влітку 1921 року.
Сьомий – у Парижу восени 1921 року.
Восьмий – восени 1921 року в Константинополі.
ДІЯ ПЕРШЕ
СОН ПЕРШИЙ
…Мені снився монастир…
Чутно, як хор ченців у підземелля співає глухо: "Святителеві отче Миколі, моли бога про нас…"
Тьма, а потім з’являється скупо освітлена свечечками, приліпленими в ікон, внутрішність монастирської церкви. Невірне полум’я видирає з тьми конторку, у якій продають свічі, широкий ослін біля її, вікно, забране ґратами, шоколадний лик святого, полинялі крила серафимів, золоті вінці. За вікном безвідрадний жовтневий вечір з дощем і снігом. На ослоні, укритий з головою попоною, лежить Барабанчикова. Хімік Махров, у баранячому кожусі, примостився у вікна й усе силкується в ньому щось розглянути… У високому игуменском кріслі сидить Серафіма, у чорній шубі. Судячи з особи, Серафімі нездужається.
У ніг Серафіми на лавочці, поруч із валізою, – Голубків,
петербурзького виду парубок у чорному пальто й у рукавичках.
Голубків (прислухаючись до співу). Ви чуєте. Серафима Володимирівна? Я зрозумів, у них унизу підземелля… По суті, як дивно все це! Ви знаєте, часом мені починає здаватися, що я бачу сон, слово честі! От уже місяць, як ми біжимо з вами, Серафіма Володимирівна, по весям і містах, і чим далі, тим незрозуміліше стає навкруги… Бачите, от уже й у церкву ми з вами потрапили! І чи знаєте, коли сьогодні трапилася вся ця метушня, я занудився по Петербургові, їй – богу! Раптом так чітко згадалася мені зелена лампа в кабінеті…
Серафіма. Ці настрої небезпечні, Сергій Павлович. Бережіться занудьгувати під час скитаний. Чи не краще було б вам залишитися?
Голубків. Про ні, ні, це безповоротно, і нехай буде що буде! І потім, адже ви вже знаєте, що скрашує мій важкий шлях… З тих пор як ми випадково зустрілися в теплушці під тим ліхтарем, помнете… пройшло адже, по суті, небагато часу, а тим часом мені здається, що я знаю вас уже давно! Думка про вас полегшує цей політ в осінній імлі, і я буду, гордий і щасливий, коли донесу вас у Крим і здам вашому чоловікові. І хоча мені буде нудно без вас, я буду радуватися вашою радістю.
Серафіма мовчачи кладе руку на плече Голубкову.
(Погладивши її руку.) Дозвольте, так у вас жар?
Серафіма. Ні, дрібниці.
Голубків. Тобто як дрібниці? Жар, їй – богу, жар!
Серафіма. Дурниця, Сергій Павлович, пройде…
М’який гарматний удар. Барабанчикова ворухнулася й простонала.
Послухайте, madame, вам не можна залишатися без допомоги. Хто – небудь із нас пробереться в селище, там, напевно, є акушерка.
Голубків. Я збігаю.
Барабанчикова мовчачи схоплює його за полу пальто.
Серафіма. Чому ж ви не хочете, голубушка?
Барабанчикова (капризно). Не треба.
Серафіма й Голубків у здивуванні.
Махров (тихо, Голубкову). Загадкова й досить загадкова особа!
Голубків (пошепки). Ви думаєте, що…
Махров. Я нічого не думаю, а так… лихоліття, пан, мало кого не зустрінеш на своєму шляху! Лежить якась дивна дама в церкві…
Спів під землею змовкає.
Паисий (з’являється безшумно, чорний, переляканий). Документики, документики приготуйте, добродії чесні! (Задуває всі свічі, крім однієї.)
Серафіма, Голубків і Махров дістають документи. Барабанчикова висуває руку й викладає на попону паспорт.
Баєв (входить, у короткому кожушку, заляпаний брудом, збуджений. За Баєвим – Буденовец із ліхтарем). А щоб їхній чорт задавив, цих ченців! В, гніздо! Ти, святий папаша, де кручені сходи на дзвіницю?
Паисий. Тут, тут, тут…
Баєв (Буденовцу). Подивися.
Буденовец із ліхтарем зникає в залізних дверях.
(Паисию.) Був вогонь на дзвіниці?
Паисий. Що ви, що ви! Який вогонь?
Баєв. Вогонь мерехтів! Ну, коли я що – небудь на дзвіниці виявлю, я вас усіх до єдиного й з вашим сивим шантаном до стінки поставлю! Ви ліхтарями білим махали!
Паисий. Господи! Що ви?
Баєв. А ці хто такі? Ти ж говорив, що в монастирі ні однієї душі сторонньої немає!
Паисий. Біженці вони, бе…
Серафіма. Товариш, нас усіх застиг обстріл у селищі, ми й кинулися в монастир. (Указує на Барабанчикову.) От жінка, у неї пологи починаються…
Баєв (підходить до Барабанчиковой, бере паспорт, читає). Барабанчикова, замужня…
Паисий (сатаніючи від жаху, шепотить). Господи, господи, тільки це пронеси! (Готовий утекти.) Святый славний великомученик Димитрий…
Баєв. Де чоловік?
Барабанчикова простонала.
Баєв. Знайшла час, місце родити! (Махрову.) Документ!
Махров. От документик! Я – хімік з Маріуполя.
Баєв. Багато вас отут хіміків у фронтовій смузі!
Махров. Я продукти їздив купувати, огірочки…
Баєв. Огірочки!
Буденовец (з’являється раптово). Товариш Баєв! На дзвіниці нічого не виявив, а от що… (Шепотить на вухо Баєву.)
Баєв. Так що ти! Звідки?
Буденовец. Вірно говорю. Головне, темно, товариш командир.
Баєв. Ну добре, добре, пішли. (Голубкову, що простягає свій документ.) Ніколи, ніколи, після.
(Паисию.) Ченці, стало бути, не втручаються в громадянську війну?
Паисий. Ні, ні, немає…
Баєв. Тільки молитеся? А от за кого ви молитеся, цікаво було б знати? За чорного барона або за Радянську владу? Ну добре, до швидкого побачення, завтра розберемося! (Іде разом з Буденовцем.)
За вікнами почулася глуха команда, і все стихло, як би нічого й не було.
Паисий жадібно й часто хреститься, запалює свічі й зникає.
Махров. Розточилися… Недарма сказано: і дасть їм накреслення на руках або на чолах їх… Зірки – Те п’ятикутні, звернули увагу?
Голубків (пошепки, Серафімі). Я зовсім гублюся, адже ця місцевість у руках у білих, звідки ж червоні узялися? Раптовий бій?.. Отчого все це відбулося?
Барабанчикова. Це тому відбулося, що генерал Крапчиков задница, а не генерал! (Серафімі.) Пардон, мадам.
Голубків (машинально). Ну?
Барабанчикова. Ну що – ну? Йому надіслали депешу, що кінноти червона в тилу, а він, уражай його душу, розшифровку відклав до ранку й у гвинт сіл грати.
Голубків. Ну?
Барабанчикова. Малий у чирвах оголосив.
Махров (тихо). Ого – Го, до чого цікава особа!
Голубків. Простите, ви, очевидно, у курсі справи: у мене були відомості, що тут, у Курчулане, повинен був бути штаб генерала Чарноты…
Барабанчикова. От які у вас докладні відомості! Ну, був штаб, як не бути. Тільки він весь вийшов.
Голубків. А куди ж він вийшов?
Барабанчикова. Зовсім виразно – у болото.
Махров. А звідки вам все це відомо, мадам?
Барабанчикова. Дуже вже ти, архіпастир, цікавий!
Махров. Дозвольте, чому ви йменуєте мене архіпастирем?
Барабанчикова. Ну добре, добре, це нудна розмова, відійдіть від мене.
Паисий вбігає, знову гасить свічі всі, крім однієї, дивиться у вікно.
Голубків. Що ще?
Паисий. Ох, пан, і самі не знаємо, кого нам ще господь послав і чи будемо ми живі до ночі! (Зникає так, що здається, начебто він провалюється крізь землю.)
Почувся многокопытный тупіт, у вікні затанцювали відблиски полум’я.
Серафіма. Пожежа?
Голубків. Ні, це смолоскипи. Нічого не розумію, Серафіма Володимирівна! Білі війська, клянуся, білі! Свершилось! Серафима Володимирівна, слава богові, ми знову в руках білих! Офіцери в погонах!
Барабанчикова (сідає, кутаючись у попону). Ти, інтелігент проклятий, заткнися миттєво! "Погони", "погони"! Тут не Петербург, а Таврія, підступна країна!
Якщо на тебе погони начепити, це ще не виходить, що ти став білий! А якщо загін переодягнений? Тоді що?
Раптом м’яко вдарив дзвін.
Ну, задзвонили! Засипалися ченці – ідіоти! (Голубкову.) Які штани на них?
Голубків. Червоні!.. А геть ще в’їхали, у тих сині із червоними боками…
Барабанчикова. "В’їхали з боками"!.. Чорт тебе візьми! З лампасами?
Почулася глуха команда де Бризара: "Перший ескадрон, злазь!"
Що таке! Не може бути? Його голос! (Голубкову.) Ну, тепер кричи, тепер сміло кричи, дозволяю! (Скидає із себе попону й ганчір’я й вискакує у вигляді генерала Чарноты.. Він у черкесці із зім’ятими срібними погонами. Револьвер, що у нього був у руках, засовує в кишеню; підбігає до вікна, розорює його, кричить.) Здрастуйте, гусари! Здрастуйте, донцы! Полковник Бризар, до мене!
Двері відкриваються, і першої вбігає Люська в косинці сестер милосердя, у шкіряній куртці й у високих чоботах зі шпорами. За нею – оброслою бородою Де Бризар і вістовий Крапилин зі смолоскипом.
Люська. Гриша! Гри – гри! (Кидається на шию Чарноты.) Не вірю очам! Живий? Урятувався? (Кричить у вікно.) Гусари, слухайте, генерала Чарноту відбили в червоних!
За вікном шум і лементи.
Люська. Адже ми по тобі панахиду збиралися служити.
Чарнота. Смерть бачив от так близько, як твою косинку. Я як поїхав у штаб до Крапчикову, а він мене, сукин кіт, у гвинт посадив грати… малий у чирвах… і на тобі – кулемети! Будьонний – на тобі, з небес! Начисто штаб перебили! Я відстрілявся, у вікно й городами в селище до вчителя Барабанчикову, давай, говорю, документи! А він, у паніці, взяв, так не ті документи мені й сунув! Приползаю сюди, у монастир, глядь, документи – те жіночі, женины – мадам Барабанчикова, і посвідчення – вагітна! Навкруги червоні, ну, говорю, кладіть мене, як я є, у церкві! Лежу, роджу, чую, шпорами – шлеп, шлеп!..
Люська. Хто?
Чарнота. Командир – Буденовец.
Люська. Ах!
Чарнота. Думаю, куди ж ти, буденовец, шльопаєш? Адже твоя смерть лежить під попоною! Ну приподымай, приподымай її скоріше! Будуть тебе ховати з музикою! І паспорт він взяв, а попону не підняв!
Люська верещить.
(Вибігає, у дверях кричить.) Здраствуй, плем’я козаче! Здорово, станичники!
Почулися лементи. Люська вибігає слідом за Чорністю.
Де Бризар. Ну, я – те попону підніму! Не будь я краповий чорт, якщо я з радощів у монастирі кого – небудь не повішу! Цих, видно, червоні поспіхом забули! (Махрову.) Ну, у тебе й документ запитувати не треба. По волоссях видно, що за птах! Крапилин, світи сюди!
Паисий (влітає). Що ви, що ви? Це його високопреосвященство! Це высокопреосвященнейший Африкан!
Де Бризар. Що ти, сатана чернохвостая, несеш? Махров скидає шапку й кожух.
(Удивляється в особу Махрова.) Що таке? Ваш високопреосвященство, так це дійсно ви?! Як же ви сюди потрапили?
Африкан. У Курчулан приїхав благословити донський корпус, а мене зачарували червоні під час набігу. Спасибі, ченці постачили документами.
Де Бризар. Чорт знає що таке! (Серафімі.) Жінка, документ!
Серафіма. Я дружина товариша міністра торгівлі. Я застрягла в Петербурзі, а мій чоловік уже в Криму. Я біжу до нього. От фальшиві документи, а от теперішній паспорт. Моє прізвище Корзухина.
Де Бризар. Mille excuses, madame! А ви, гусениця в цивільному, вуж не обер чи ви прокурор?Тисяча вибачень, мадам! {франц.).
Голубків. Я не гусениця, простите, і аж ніяк не обер – прокурор! Я син знаменитого професора – ідеаліста Голубкова й сам приват – доцент, біжу з Петербурга до вас, до білих, тому що в Петербурзі працювати неможливо.
Де Бризар. Дуже приємно. Ноев ковчег!
Кутий люк у підлозі відкривається, з нього піднімається старезний Ігумен, а за ним – хор ченців зі свічами.
Ігумен (Африканові). Ваш високопреосвященство! (Ченцям.) Братие! Сподобилися ми владику від рук нечестивих социалов урятувати й зберегти!
Ченці наділяють схвильованого Африкана в мантію, подають йому жезл.
Владыко. Прийми знову жезл цей, їм же затверджуй паству…
Африкан. Воззри з небес, боже, і виждь і відвідай виноград цей, його ж насади десниця твоя!
Ченці (раптово запекли). "На все століття, владика!" Грецька молитва: "На все століття, владика!"
У дверях виростає Чарнота, з ним – Люська.
Чарнота. Що ви, батьки святі., білені об’їлися, чи що? Не вчасно цю церемонію затіяли! Ну – ка, хор!.. (Показує жестом – "ідете".)
Африкан. Братие! Вийдіть!
Ігумен і ченці йдуть у землю.
Чарнота (Африканові). Ваш високопреосвященство, що ж це ви отут богослужіння влаштували? Драпати треба! Корпус іде за нами по п’ятах, ловлять нас! Нас Будьонний до моря придушить! Вся армія йде! У Крим ідемо! До Романа Хлудову під крило!
Африкан. Всеблагий господи, що ж це? (Схоплює свій кожух.) Двуколки з вами – тобто? (Зникає.)
Чарнота. Карту мені! Світи, Крапилин! (Дивиться на карту.) Усе замкнено! Труна!
Люська. Ах ти, Крапчиков, Крапчиков!..
Чарнота. Стій! Щілина знайшов! (Де Бризару.) Візьмеш свій полк, підеш на Алманайку. Притягнеш їх трошки на себе, тоді на Бабій Гай і переправляйся хоч по ковтку! Я після тебе подамся до молоканів на хутори, з донцами, і хоч пізніше тебе, а вийду на Арабатську стрілу, там з’єднаємося. Через п’ять мінут виходи!
Де Бризар. Слухаю, ваше превосходительство.
Чарнота. Ф – Фу!.. Дай сьорбнути, полковник.
Голубків. Серафима Володимирівна, ви чуєте? Білі їдуть. Нам треба бігти з ними, інакше ми знову потрапимо в руки до червоного. Серафима Володимирівна, чому ви не озиваєтеся, що з вами?
Люська. Дай і мені.
Де Бризар подає фляжку Люське.
Голубків (Чарноте). Пан генерал, благаю вас, візьміть нас із собою! Серафима Володимирівна занедужала… Ми в Крим біжимо… З вами є лазарет?
Чарнота. Ви в університеті вчилися?
Голубків. Звичайно, так…
Чарнота. Робите враження зовсім неосвіченої людини. Ну, а якщо вам куля потрапить у голову на Жіночому Гаї, лазарет вам дуже допоможе, так? Ви б ще запитали, є чи в нас рентгенівський кабінет. Інтелігенція!.. Дай – Ка ще коньячку!
Люська. Треба взяти. Гарна жінка, червоним дістанеться.
Голубків. Серафима Володимирівна, піднімайтеся! Треба їхати!
Серафіма (глухо). Знаєте що, Сергій Павлович, мені, здається, дійсно нездужається… Ви поїдьте один, а я тут у монастирі приляжу… мені щось пекуче…
Голубків. Боже мій! Серафима Володимирівна, це немислимо! Серафима Володимирівна, піднімайтеся!
Серафіма. Я хочу пити… і в Петербург…
Голубків. Що ж це таке?..
Люська (переможно}. Це тиф, от що це таке.
Де Бризар. Пані, вам бігти треба, вам зле в червоних прийде. Втім, я говорити не майстер. Крапилин, ти красномовний, умов даму!
Крапилин. Так точно, їхати треба.
Голубків. Серафима Володимирівна, треба їхати…
Де Бризар. Крапилин, ти красномовний, умов даму!
Крапилин. Так точно, їхати треба!
Де Бризар (глянув на браслет – годинники). Пора! (Вибігає.)
Почулася його команда: "Сідай!" – потім тупіт.
Люська. Крапилин! Піднімай її, бери силою! Крапилин. Слухаюся! (Разом з Голубковым піднімають Серафімові, ведуть під руки.)
Люська. У двуколку її!
Ідуть.
Чарнота (один, допиває коньяк, дивиться на годинники). Пора.
Ігумен (виростає з люка). Білий генерал! Куди ж ти? Невже ти не відстоїш монастир, що дав тобі притулок і порятунок?
Чарнота. Що ти, папаша, мене розбудовуєш? Дзвонам мови підв’яжи, сідай у підземелля! Прощай! (Зникає.)
Почувся його лемент: "Сідай! Сідай!" – потім страшний тупіт, і все змовкає. Паисий з’являється з люка.
Паисий. Отче ігумен! А батько ігумен! Що ж нам робити? Адже червоні прискакають зараз! А ми білим дзвонили! Що ж нам, мученицький вінець приймати?
Ігумен. А де ж владыко?
Паисий. Поскакав, поскакав у двуколке!
Ігумен. Пастир, пастир невартий!.. Покинувший вівці своя! (Кричить глухо в підземелля.) Братие! Молитеся!
З – під землі глухо почулося: "Святителеві отче Миколі, моли бога про нас…"
Тьма з’їдає монастир. Сон перший кінчається.
СОН ДРУГИЙ
…Сни мої стають усе важче…
Виникає зал на невідомій і великій станції десь у північній частині Криму. На задньому плані залу незвичайних розмірів вікна, за ними відчувається чорна ніч із блакитними електричними місяцями.
Трапився звірячий, незрозумілий на початку листопада в Криму мороз. Скував Сиваш, Чонгар, Перекоп і цю станцію. Вікна захолонули, і по крижаних дзеркалах час від часу течуть зміїні вогненні відблиски від минаючих поїздів. Горять переносні залізні чорні грубки й гасові лампи на столах. У глибині, над виходом на головний перон, напис по старій орфографії: "Відділення оперативне". Скляна перегородка, у ній зелена лампа казенного типу й два зелених, схожих на очі чудовиськ, вогню кондукторських ліхтарів. Поруч, на темному облупленому тлі, білий юнак на коні списом вражає лускатого дракона. Юнак цей – Георгій Переможець, і перед ним горить гранована різнобарвна лампада. Зал зайнятий білими штабними офіцерами. Більшість із них у башликах і навушниках. Незліченні польові телефони, штабні карти із прапорцями, друкарські машинки
у глибині. На телефонах раз у раз спалахують різнобарвні сигнали, телефони співають ніжними голосами.
Штаб фронту коштує третя доба на цій станції й третій добі не спить, але працює, як машина. І лише досвідчене й спостережливе око могло б побачити неспокійний наліт в очах у всіх цих людей. І ще одне – страх і надію можна розібрати в цих очах, коли вони звертаються туди, де ніколи був буфет першого класу.
Там, відділений від всіх високою буфетною шафою, за конторкою, скулившись на високому табуреті, сидить Роман Валеріанович Хлудов. Людина цей особою біла, як кістка, волосся в нього чорні, причесані на вічний неразрушимый офіцерський проділ. Хлудов кирпатий, як Павло, голений, як актор, здається моложе всіх навколишніх, але ока в нього старі. На ньому солдатська шинель, підперезаний він ременем по ній не те по^ – жіночі, не те як поміщики підперізували шлафрок. Погони сукняні, і на них недбало нашитий чорний генеральський зиґзаґ, кашкет захисна, брудна, з тьмяною кокардою, на руках рукавиці.
На Хлудове немає ніякої зброї. Він хворий чимсь, ця людина, весь хворий, від голови до ніг. Він морщиться, смикається, любить міняти інтонації. Задає самому собі питання й любить сам же на них відповідати. Коли хоче зобразити посмішку, скалиться.
Він збуджує страх. Він хворий – Роман Валеріанович. Біля Хлудова, перед столом, на якому кілька телефонів, сидить і пише виконавчий і закоханий у Хлудова осавул Голован.
Хлудов (диктує Головану). "…Кома. Але Фрунзе позначеного супротивника на маневрах зображувати не побажав. Крапка. Це не шахи й не Царське незабутнє Село. Крапка. Підпис – Хлудов. Крапка".
Голован (передає написане комусь). Зашифрувати, послати головнокомандуючому.
Перший штабний (освітившись сигналом з телефону, стогне в телефон). Так, слухаю… слухаю… Будьонний?.. Будьонний?..
Другий штабний (стогне в телефон). Таганаш… Таганаш…
Третій штабний (стогне в телефон). Ні, на Карпову балку…
Голован (освітившись сигналом, подає Хлудову трубку). Ваше превосходительство…
Хлудов (у трубку). Так. Так. Так. Немає. Так. (Повертає трубку Головану.) Мені коменданта.
Голован. Коменданта!
Голосу – Луна побігли: "Коменданта, коменданта!" Комендант, блідий, що косить очами, розгублений офіцер у червоному кашкеті, пробігає між столами, з’являється перед Хлудовым.
Хлудов. Годину чекаю бронепоїзд "Офіцер" на Таганаш. У чому справа? У чому справа? У чому справа?
Комендант (мертвим голосом). Начальник станції, ваше превосходительство, довів мені, що "Офіцер" пройти не може.
Хлудов. Дайте мені начальника станції.
Комендант (біжить, на ходу говорить комусь голосом, що схлипує). Що ж я – те пороблю?
Хлудов. У нас трагедії починаються. Бронепоїзд паралічем розбило. Із ціпком ходить бронепоїзд, а пройти не може. (Дзвонить.)
На стіні спалахує напис: "Отделенин контрразведывательное". На дзвінок зі стіни виходить Тихий, зупиняється біля Хлудова, тихий і уважний.
Хлудов (звертається до нього). Ніхто нас не любить, ніхто. І через цього трагедії, як у театрі однаково.
Тихий тихий.
Хлудов (люто). Грубка з вигаром, чи що? Голован. Ніяк ні, вигару немає.
Перед Хлудовым з’являється Комендант, а за ним Начальник станції.
Хлудов (Начальникові станції). Ви довели, що бронепоїзд пройти не може?
Начальник станції (говорить і рухається, але вже доба людин мертвий). Так точно, ваше превосходительство. Фізичної сили – можливості немає! Вручну сортували й забили начисто, пробка!
Хлудов. Друга, виходить, з вигаром?
Голован. Цю мінуту! (Комусь убік.) Залити грубку!
Начальник станції. Вигар, вигар.
Хлудов (Начальникові станції). Мені чомусь здається, що ви добре ставитеся до більшовиків. Ви не бійтеся, поговорите із мною відверто. У кожної людини є свої переконання, і приховувати їх він не повинен. Хитрун!
Начальник станції (говорить дурницю). Ваш високопревосходительство, за що ж така підозра? У мене детишки… ще при государі імператорі Миколі Олександровичі… Оля й Павлик, дитинки… тридцять годин не спав, – вірте богові! – і особисто голові Державної думи Михайлу Володимировичу Родзянко відомий. Але я йому, Родзянко, не співчуваю… У мене діти…
Хлудов. Щира людина, а? Немає? Потрібна любов, а без любові нічого не зробиш на війні! (Докірливо, Тихому.) Мене не люблять. (Сухо.) Дати сапер. Штовхати, сортувати. П’ятнадцять мінут часу, щоб "Офіцер" пройшов за вихідний семафор! Якщо протягом цього часу наказ не буде виконано, коменданта заарештувати! А начальника станції повісити на семафорі, освітивши під ним підпис "Саботаж".
Удалині в цей час почувся ніжний повільний вальс. Колись під цей вальс танцювали на гімназичних балах.
Начальник станції (в’януло). Ваш високопревосходительство, мої діти ще в школу не ходили…
Тихий берет Начальника станції під руку й веде. За ними – Комендант.
Хлудов. Вальс?
Голован. Чарнота підходить, ваше превосходительство.
Начальник станції (за скляною перегородкою оживає, кричить у телефон). Христофор Федорович! Христом – Богом заклинаю: із четвертий і п’ятий шляхи всі склади всплошную жени на Таганаш! Сапери будуть! Як хочеш штовхай! Господом заклинаю!
Миколаївна (з’явилася біля Начальника станції). Що таке, Вася, що?
Начальник станції. Ох, лихо, Миколаївна! Лихо над сім’єю! Ольку, Ольку волоки сюди, у чому є волоки!
Миколаївна. Ольку? Ольку? (Зникає.)
Вальс обривається. Двері з перону відкривається, і входить Чарнот а, у бурці й папасі, проходить до Хлудову. Люська, що вбігла разом із Чарнотой, залишається в глибині у дверей.
Чарнота. Із Чонгарского дефіле, ваше превосходительство, зведена кавалерійська дивізія підійшла.
Хлудов мовчить, дивиться на Чарноту.
Ваше превосходительство! (Указує кудись удалину.) Що ж це ви робите? (Раптово знімає папаху.) Рому! Ти генерального штабу! Що ж ти робиш? Рому, припини!
Хлудов. Мовчати!
Чарнота надягає папаху.
Обоз кинете тут, підете на Карпову балку, станете там.
Чарнота. Слухаю. (Відходить.)
Люська. Куди?
Чарнота (тускло). На Карпову балку.
Люська. Я з тобою. Кидаю я цих поранених і Серафіму тифозну.
Чарнота (тускло). Можеш загинути.
Люська. Ну й слава богові! (Іде із Чарнотой.)
Почулося брязкання, стукіт, потім страждальницьке виття бронепоїзда. Миколаївна уривається за перегородку, тягне Ольку, закутану в хустку.
Миколаївна. От вона, Олька, от вона!
Начальник станції (у телефон). Христофор Федорович, дотяг?! Спасибі тобі, спасибі! (Схоплює Ольку на руки, біжить до Хлудову.)
За ним – Тихий і Комендант.
Хлудов (Начальникові станції). Ну що, дорогою, пройшов? Пройшов?
Начальник станції. Пройшов, ваш високопревосходительство, пройшов!
Хлудов. Навіщо дитина?
Начальник станції. Олечка, дитина… здатна дівчинка. Служу двадцять років і двоє доби не спав.
Хлудов. Так, дівчинка… Серсо. У серсо грає? Так? (Дістає з кишені карамель.) Дівчинка, на! Курити доктори забороняють, нерви розстроєні. Так не допомагає карамель, однаково курю й курю.
Начальник станції. Бери, Олюшенька, бери… Генерал добрий. Скажи, Олюшенька, "мерсі"… (Підхоплює Ольку на руки, несе за перегородку, і Миколаївна зникає з Олькой.)
Знову почувся вальс і став віддалятися. Із дверей, не тієї, у яку входив Чарнота, а з іншої, входить Парамон Ілліч Корзухин. Це незвичайно європейського виду людин в окулярах, у дуже дорогій шубі й з портфелем. Підходить до Головану, подає йому картку. Голован передає картку Хлудову.
Хлудов. Я слухаю.
Корзухин (Хлудову). Честь маю представитися. Товариш міністра торгівлі Корзухин. Рада міністрів уповноважив мене, ваше превосходительство, звернутися до вас із трьома запитами. Я тільки що із Севастополя. Перше: мені доручили довідатися про долю арештованих у Сімферополі п’яти робітників, повезених, згідно вашого розпорядження, сюди в ставку.
Хлудов. Так. Ах так, адже ви з іншого перону! Осавул! Пред’явите арештованих панові товаришеві міністра.
Голован. Прошу за мною. (При загальній напруженій увазі веде Корзухина до головних дверей на задньому плані, відкриває її й указує кудись угору.)
Корзухин здригається. Вертається з Голованом до Хлудову.
Хлудов. Вичерпано перше питання? Слухаю другий.
Корзухин (хвилюючись). Другий стосується безпосередньо мого міністерства. Тут на станції застрягли вантажі особливо важливого призначення. Прошу дозволи й сприяння вашого превосходительства до того, щоб їх терміново проштовхнути в Севастополь.
Хлудов (м’яко). А який саме вантаж?
Корзухин. Експортний хутровий товар, призначений за кордон.
Хлудов (посміхнувшись). Ах хутровий експортний! А в яких складах вантаж?
Корзухин (подає папір). Прошу вас.
Хлудов. Осавул Голован! Склади, зазначені тут, вигнати в тупик, у гас і запалити!
Голован, прийнявши папір, зник.
(М’яко.) Покороче, третє питання?
Корзухин (остовпівши). Положення на фронті?..
Хлудов (позіхнувши). Ну яке може бути положення на фронті! Нетяма! З гармат стріляють, командуючому фронтом грубку з вигаром під ніс підсунули, кубанцев мені надіслав головнокомандуючий у подарунок, а вони босі. Ні ресторану, ні дівчинок! Страшенна нудьга. От і сидимо на табуретах, як папуги. (Міняючи інтонацію, сичить.) Положення? Поїдьте, пан Корзухин, у Севастополь і скажіть, щоб тилові гниди укладали валізи! Червоні завтра будуть тут! І ще скажіть, що закордонним повіям собольих манжет не видать! Хутровий товар!
Корзухин. Нечувано! (Труєно озирається.) Я буду мати честь доповісти про це головнокомандуючому.
Хлудов (чемно). Будь ласка.
Корзухин (задкуючи, іде до бічних дверей, по дорозі запитує). Який поїзд буде на Севастополь зараз?
Ніхто йому не відповідає. Чутно, як підходить поїзд.
Начальник станції(мертвіючи, з’являється перед Хлудовым). З Кермана Кемальчи особливе призначення!
Хлудов. Сумирно! Добродії офіцери!
Вся ставка встає. У тих дверях, з яких виходить Корзухин, з’являються двоє конвойних козаків у малинових башликах, слідом за ними – Білий головнокомандуючий у заломленій на потилицю папасі, длиннейшей шинелі, з кавказькою шашкою, а слідом за ним – высокопреосвященнейший Африкан. який ставку благословляє.
Головнокомандуючий. Здрастуйте, добродії!
Штабні. Здоров’я бажаємо, ваш високопревосходительство!
Хлудов. Попрошу дозволу рапорт представити вашому високопревосходительствові конфіденційно.
Головнокомандуючий. Так. Усім залишити приміщення. (Африканові.) Владыко, у мене буде конфіденційна розмова з командуючим фронтом.
Африкан. У добру годину! У добру годину!
Усі виходять, і Хлудов залишається наодинці з Головнокомандуючим.
Хлудов. Третя година тому назад супротивник взяв Юшунь. Більшовики в Криму.
Головнокомандуючий. Кінець?!
Хлудов. Кінець.
Мовчання.
Головнокомандуючий (у двері). Владыко!
Африкан, стривожений, з’являється.
Владыко! Західноєвропейськими державами покинуті, підступними поляками обмануті, у цю страшну годину тільки на милосердя божие уповаємо!
Африкан (зрозумів, що наступило лихо). Ай – яй – Яй!
Головнокомандуючий. Помолитесь, владыко святий!
Африкан (перед Георгієм Переможцем). Всемогутній господь! За що? За що нове випробування посилаєш чадам своїм. Христову іменитому воїнству? З нами хресна сила, вона скидає ворога благословенною зброєю.
У скляній перегородці здалася особа Начальника станції, що тужить від страху.
Хлудов. Ваш високопреосвященство, простите, що я вас перебиваю, але ви дарма турбуєте добродії бога. Він уже явно й давно від нас відступився. Адже це що ж таке? Ніколи не бувало, а тепер воду із Сиваша погнало, і більшовики, як по паркеті, пройшли. Георгій – Те Переможець сміється!
Африкан. Що ви, доблесний генерал?!
Головнокомандуючий. Я категорично проти такого тону. Ви явно нездорові, генерал, і я жалую, що ви влітку не виїхали за кордон лікуватися, як я радив.
Хлудов. Ах от як! А в кого б, ваш високопревосходительство, ваші солдати на Перекопі вал утримували? У кого б Чарнота в цю ніч із музикою із Чонгара на Карпову балку пішов? Хто б вішав? Вішав би хто, ваш високопревосходительство?
Головнокомандуючий (темніючи). Що це таке?
Африкан. Господи, воззри на них, освіти й зміцни! Аще царство розділиться, незабаром раззорится!..
Головнокомандуючий. Втім, зараз не час…
Хлудов. Так, не час. Вам потрібно негайно вертатися в Севастополь.
Головнокомандуючий. Так. (Виймає конверт, подає його Хлудову.) Прошу негайно розкрити.
Хлудов. А, уже готово! Ви передбачали? Це добре. Нині отпущаеши раба твого, владыко… Слухаю. (Кричить.) Поїзд головнокомандуючому! Конвой! Ставка!
