Людини ведуть на плаху (по романі Чингиза Айтматова “Плаха”) – Айтманов Чингиз

Більше двадцяти років тому на книжкових полках магазинів з’явився роман Чингиза Айтматова “Плаха” – добуток, що залучає нас близькою проблематикою й особливими героями. Персонажами даної книги стали збирачі анаші, молодий хлопець, виселений з духовної семінарії за дурницю, що були укладені, “кулаки”. Письменник віддає максимум уваги поглядам людей на природу. Що надзвичайно немаловажно, у силу того, що, чим більше ми знаємо про людські взаємини, про діяння людей, тим ясніше осягаємо один одного, тому що будь – яка людина – це неподільний мир, який можна осягати довічно. Після прочитання цієї книги, усвідомлюєш, наскільки непросто іноді переплітаються долі людей, наскільки сильно залежить від ситуацій і від учинків інших людей їх існування

Самі різні книги, на будь – які теми, для великого кола читачів можна знайти зараз на книжкових полках магазина. Але майже кожної людини цікавлять книги на моральну тему, що містять у собі відповіді на споконвічні питання людства, які зможуть підштовхнути людини до їхнього дозволу й дати йому точні й вичерпні відповіді на ці питання

Чингиз Айтматов давно вже став одним із провідних письменників нашого часу. І в романі “Плаха”, виконуючи високу місію художника бути духовним вождем людей, він розкриває ті шари буття, піднімає ті питання, які грізно вимагають свого осмислення й вираження в слові. Люди, що звикли спокійно дрімати серед устояних понять, розбуджені, реагують гнівом. Але й доброзичливі читачі, хоча й читають роман із захоплюючим інтересом, коли намагаються осмислити філософські питання, виявляються у відомій розгубленості. Таким і є цей роман

“Плаха” – це немаленький добуток, по своєму ідейному змісті воно змушує людину задуматися над многим і не може залишити свого читача байдужим до себе. Цю книгу важко просто поставити назад на полицю й забути про неї, прочитавши її “від кірки до кірки”, добравши зміст кожного слова, кожної фрази, які містять у собі сотні питань і відповідей

Ч. Айтматов у своєму романі, втім, як і в кожній своїй книзі, прагнув показати людину, що ится своє місце в житті, його пороки, що ведуть до загибелі всього людства. Він піднімав такі проблеми, як наркоманія – “чуму XX століття”, екологія людської душі, її чистота й моральність – споконвічне прагнення людей до ідеалу людини, і таку важливу проблему в наш час, як природа, дбайливе відношення кней.

Ч. Айтматов хотів розкрити у своєму добутку всі ці теми, донести їхній зміст до свого читача, не залишити його байдужим до всьому й бездіяльним, тому що час жадає від нас їхнього дозволу, швидкого й правильного. Адже зараз людина сам, щохвилини, убиває себе. Він “грає з вогнем”, скорочуючи своє життя, попросту пропалюючи її дорогоцінні мінути, місяці, роки кожною викуреною сигаретою, надмірним уживанням алкоголю, кожною дозою наркотику… Та й хіба втрата моральності для людини не самогубство? Адже це буде бездушна істота, позбавлене всяких почуттів, здатне зруйнувати гармонію природи, знищити її створення: людей, тварин, рослини

Людям даний великий дарунок – здатність мислити, і вона повинна допомагати людям полюбити мир, життя й все живе. Однак люди, які краще інших повинні розуміти ціну життя, мучать і вбивають не тільки диких звірів, але й один одного, знищують життя, захист і охорона якої не обов’язок, а покликання людини. “Гінці” за анашой побили й скинули з поїзда Авдия, сподіваючись, що він не виживе. А коли цей парубок у другий раз спробував піти проти суворої дійсності й зупинити безглузде жорстоке вбивство сагайдаків, це коштувало йому життя. Люди, що розіпнули Авдия, не пошкодували його. Такі, як вони, просто не знають, що таке жалість. Але Авдия пошкодувала вовчиця Акбара, що він побачив за кілька митей до своєї смерті. І в читачів виникає питання: у кому ж тоді більше гуманності, людяності?

Хіба не жахливо, що особа людини може злякати вовків Моюнкумской пустелі. “Плаха” починається темою вовчої сім’ї, що переростає в тему загибелі савани з вини людини, що уривається в неї, як хижак, що знищує все живе: сагайдаків, вовків

Вовки тут олюднені, наділені моральною силою, шляхетністю й розумом, яких позбавлені люди. Вони здатні на любов до дітей, тужать за ними. Вони самовіддані, готові жертвувати собою заради майбутнього життя своїх дітей. Вони приречені на сутичку з людьми. Причому все звертається в невідворотну трагедію для савани: убивство безневинної дитини. Багато уваги приділяє Ч. Айтматов і розкриттю характерів інших героїв роману: Базарбая, Бостона, Авдия Каллистратова. Він протиставляє їх. Створюючи образи Базарбая й Кандалова, опускає опис їхнього внутрішнього миру, тому що вони – втілення зла й не можуть нічого в собі нести, крім руйнування. Але зате багато уваги приділяє розкриттю причин трагедій Бостона й Авдия. У них є уособлення людяності, почуття рівноваги у взаєминах людини й природи. Вони хочуть допомогти й прагнуть до порятунку хоча б однієї людини або однієї тварини, але не можуть, тому що вони не дуже грамотні, беззахисні й непрактичні, не здатні розбудити через цього совість і каяття

Однак, звичайно ж у нашу епоху, теж є необхідність у подібних людях із внутрішньою духовною чистотою. З даними персонажами Айтматов об’єднав ідеї гуманізму, адже саме тільки такі люди здатні запобігти влученню людини на плаху й урятувати мир від озлоблення

У цей час питання, що зачіпаються в романі “Плаха”, може бути не настільки животрепетні, однак більшість із них знову актуальні. Внаслідок цього я знаходжу, що не одне покоління людей, що завжди намагаються своєю особистою працею досягти успіху, що прагнуть вивести когось на пряму дорогу й попросту прагнучих добре усвідомити гуманні відносини й вдачі інших людей, будуть із чималою зацікавленістю й насолодою прочитувати від кірки до кірки роман Ч. Айтматова “Плаха”.