Образ Обломова як тип «зайвої людини» у російській літературі XIX століття – гончарів Іван

На початку XIX століття в Російській літературі з’являється цілий ряд добутків, основною проблемою яких є конфлікт людини й суспільства, що виховала його середовища. Найбільш видатними з них були «Євгеній Онєгін» А. С. Хутро й «Герой нашого часу» М. Ю. Лермонтова. Так створюється й розвивається особливий літературний тип – образ «зайвої людини», героя, що не знайшло свого місця в суспільстві, не зрозумілого й відкинутого оточенням. Цей образ змінювався в міру розвитку суспільства, здобуваючи нові риси, якості, особливості, поки не досяг найбільш яскравого й повного втілення в романі И. А. Гончарова «Обломів».

Добуток Гончарова – це історія героя, у якого немає задатків рішучого борця, але є всі дані бути гарною, чималою людиною. Письменник «хотів домогтися того, щоб випадковий образ, що мигнув перед ним, звести в тип, додати йому родове й постійне значення», – писав Н. А. Добролюбов. Дійсно, Обломів не нова особа в російській Літературі, «але колись воно не виставлялося перед нами так просто й природно, як у романі Гончарова».

Чому ж Обломова можна назвати «зайвою людиною»? У чому подібність і розходження цього персонажа з його знаменитими попередниками – Онєгіним і Печориным?

Ілля Ілліч Обломів – натура безвладна, млява, апатична, відірвана від реального життя: «Лежання… було його нормальним станом». І ця особливість – перше, що відрізняє його від пушкінського й, особливо, лермонтовского героїв

Життя персонажа Гончарова – рожеві мріяння на м’якому дивані. Тапочки й халат – невід’ємні супутники обломовского існування і яскраві точні художні деталі, що розкривають внутрішню сутність і зовнішній спосіб життя Обломова. Живучи в придуманому світі, відгородженому курними шторами від реальної дійсності, герой присвячує свій час побудові незбутніх планів, нічого не доводить до кінця. Будь – яке його починання осягає доля книги, що Обломів читав уже кілька років на одній сторінці

Однак бездіяльність гончаровского персонажа не було зведено в такий крайній ступінь, як у Манилова з поеми Н. В. Гоголя «Мертві душі», і, як правильно відзначив Добролюбов, «обломів не тупа, апатична натура, без прагнень і почуттів, а людина теж чогось шукаючий у своєму житті, про щось думаючий…».

Як і Онєгін, і Печорин, герой Гончарова в молодості був романтиком, що жадає ідеалу, що сгорали від прагнення до діяльності, але, подібно їм же, «колір життя» Обломова «розпустився й не дав плодів». Обломів розчарувався в житті, охолонув до знань, усвідомив всю нікчемність свого існування й у прямому й переносному значеннях «улігся на диван», думаючи, що в такий спосіб зможе зберегти цілісність своєї особистості

Так герой і «пролежав» життя, не принеся ніякої видимої користі суспільству; «проспав» любов, що пройшла повз нього. Можна погодитися зі словами його друга Штольца, що образно подметили, що обломовские «лиха почалися з невміння надягати панчохи й скінчилися невмінням жити».

Таким чином, головна відмінність «зайвої людини» Обломова від «зайвих людей» Онєгіна й Печорина полягає в тім, що останні заперечували суспільні пороки в дії – реальних справах і вчинках (див. життя Онєгіна в селі, спілкування Печорина з «водяним суспільством»), тоді як перший «протестував» на дивані, проводячи все своє життя в нерухомості й бездіяльності. Тому якщо Онєгін і Печорин – «моральні каліки» більшою мірою з вини суспільства, то Обломів – переважно з вини власної апатичної натури

Крім того, якщо тип «зайвої людини» універсальний і характерний не тільки для росіянці, але й закордонної літератури (Б. Констан, А. де Мюссе й ін.), те, розглядаючи особливості соціального й духовного життя Росії XIX століття, можна відзначити, що обломовщина – явище сугубо російською, породженою дійсністю того часу. Не випадково Добролюбов бачив в Обломове «корінний, народний наш тип».

Отже, у романі И. А. Гончарова «Обломів» образ «зайвої людини» одержує своє остаточне втілення й розвиток. Якщо в добутках А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова розкривається трагедія однієї людської душі, що не знайшла свого місця в суспільстві, то Гончарів зображує ціле явище російського соціального й духовного життя, що одержало назву «обломовщина» і основні пороки, що увібрало в себе, одного з характерних типів дворянської молоді 50 – х років XIX століття