«Достоєвський – це найбільший реаліст, що виміряв безодні людського страждання» – Достоєвський Федір

Достоєвського, по його власному визнанню, хвилювала доля «дев’яти десятих людства», морально принижених, соціально знедолених в умовах сучасного йому буржуазного будуючи

У романі «Злочин і покарання» зображуються картини соціальних страждань міської бідноти. Крайня вбогість характеризується тим, що «іти більше нікуди». Це й доля Катерины Іванівни, що залишилася після смерті чоловіка із трьома малолітніми дітьми. «Плачу, і ридаючи, і руки ламаючи», вона прийняла пропозицію Мармеладова, «тому що нікуди було йти». Це й доля самого Мармеладова. «Адже потрібно ж, щоб у всякої людини було хоч одне таке місце, де і його пошкодували». «… А пошкодує нас той, хто всіх пошкодував і все розумів, він єдиний, він і суддя». Трагедія батька, змушеного прийняти падіння дочки; доля Соні, що зробила «подвиг злочину» над собою заради любові до близького; мучення дітей, що виростали в брудному куті, поруч із п’яним батьком і вмираючою матір’ю, ключові сцени життя петербурзьких «низів».

чиПрипустимо заради щастя більшості знищень «непотрібного» меншостей? Достоєвський всім художнім змістом роману відповідає «ні» і послідовно спростовує теорію Раскольникова: якщо одна людина привласнює собі право фізичного знищення непотрібних меншостей заради щастя більшості, те «простої арифметики» не вийде: крім баби процентщицы Розкольників зненацька вбиває й Лизавету – ту сам принижену й ображену, заради якої, як він намагається вселити собі, він і пішов на злочин

Якщо Розкольників і йому подібні беруть на себе таку високу місію захисників принижених і ображених, то вони неминуче повинні вважати себе людьми незвичайними, котрим усе дозволено. Якщо дозволити собі «кров по совісті», то неминуче перетворишся у Свидригайлова. Свидригайлов той же Розкольників, але вже остаточно «виправлений» від усяких забобонів. Свидригайлов перепиняє Раскольникову всі шляхи, ведучі не тільки до каяття, але навіть просто до офіційної явки з винної. І не випадково тільки після самогубства Свидригайлова Розкольників учиняє цю явку сповинной.

Достоєвський виступає проти бунту як такого. Шлях у моральному вдосконалюванні кожного людини

Найважливішу роль у романі грає образ Соні Мармеладовой. Діяльна любов до ближнього, здатність відгукнутися на чужий біль (особливо що глибоко виявився в сцені визнання Раскольникова в убивстві) робить образ Соні ідеальним. Саме з позиції цього ідеалу в романі й вимовляється вирок. Для Соні всі люди мають однакове право на життя. Ніхто не може домагатися щастя, свого або чужого, шляхом злочину. Соня, по думці Достоєвського, втілює народний початок: терпіння й смиренність, безмірну любов кчеловеку.

Рятує й возз’єднує людини, що переступила, з Богом тільки любов. Сила любові така, що вона може сприяти порятунку навіть такого нерозкаяного грішника, як Розкольників

Думка про недоторканність будь – якої людської особистості відіграє головну роль у розумінні ідейного змісту роману. В образі Раскольникова Достоєвський стратить заперечення самоцінності людської особистості й показує, що будь – яка людина, у тому числі й огидній бабі процентщица, священний і недоторканний, і щодо цього люди рівні