Поезія Олександра Блоку – Блок Олександр

Олександр Блок жив і затворів на рубежі двох мирів – в епоху підготовки й здійснення Жовтневої революції, Він був останнім великим поетом старої Росії, що завершило своєю творчістю поетичні шукання всього XIX століття. І разом з тим його ім’ям відкривається заголовна сторінка історії – новій росіянці поезії

Усунутий від реального життя лірик, що цілком поринув у свої неясні щиросердечні переживання, якої Блок почав свій літературний шлях, він виріс в істинно великого національного поета. Його творчість овіяна історичними, соціальними, життєвими бурами грізного, переломного часу. Порівнюючи його юнацьку лірику зі зрілими віршами, на перший погляд здається, що перед нами два різних поети. Його ранні характерні вірші, говорять про інтимні переживання відокремленої душі й схожі на врочисті молитви:

Я їх зберігав у боковому вівтарі Іоанна,

Недвижний страж, – зберігав вогонь лампад,

И геть – Вона, і в Ній – моя Осанна –

Вінець праць – вище всіх нагород

И як глибоко, чітко й просто писав він тринадцять років через, міркуючи про долі матері – батьківщини:

Ідуть століття, шумить війна,

Встає заколот, горять села,

А ти все та ж, моя країна,

У вроді заплаканої й древньої. –

Доколе матері тужити?

Доколе шуліці кружляти?

Вірно й точно визначив поет свій життєвий і творчий

Шлях, сказавши, що це був «шлях серед революцій». Шлях був складним, важким, суперечливим, але неухильним і прямим. Величезний вплив на молодого Блоку зробили вірші й філософські твори Володимира Соловйова. Звичайно, і в ці ранні роки, поезія Блоку не цілком вичерпувалася містичними темами й мотивами. У багатьох його юнацьких віршах звучить голос, що славить радість і принадність земного буття. Юнацькі вірші говорять і про любов:

Їй було п’ятнадцять років. Але по стукоті

Серця – нареченою бути мені могла.

Коли я, сміючись, запропонував їй руку,

Вона засміялася й пішла…

Життя триває. Суспільний підйом, що охопив напередодні 1905 року країну захопив і Блоку. Поет уперше звернувся до соціальної теми. Ноти гарячого співчуття простим людям і праведному гніву на все, що заважає їм жити, звучать у віршах Блоку із всі зростаючою силою. Революція 1905 року зробила на нього величезне враження. Байдужність Блоку змінилося в 1905 році жадібним інтересом до що відбувається. Поразка він приймає з більшим розчаруванням, однак переконаний у правоті народу:

Вони ввійдуть і розбредуться,

Навалять на спину лантухи.

И в жовтих вікнах засміються,

Що цих жебраків провели

Головною темою Блоку стає Росія. Увага його зосереджена на долі народу, на взаєминах інтелігенції й народу. Він затверджував, що народ є єдиним джерелом усякої «життєвої сили».

У відповідальну годину історії Блок знайшла в собі духовні сили для того, щоб порвати свої зв’язки зі старим миром і захоплено привітати новий мир. Він жадає наблизити «мир і братерство народів», хоча це така ж утопія, як і новий мир

У поета небагато добутків про революцію, усього три: «Дванадцять», «Скіфи» і стаття «Інтелігенція й революція». На рубежі двох мирів російська поезія вустами Блоку звернулася до всіх людей доброї волі з жагучим закликом покінчити з «жахами війни» і зійтися на «братній бенкет праці й миру».

Із твердженням А. Блоку важко не погодитися: «Росії призначено пережити борошна, приниження, поділ; але вона вийде із цих принижень нової й – по – новому великої», Її він любив і завжди сподівався, що світло здолає тьму:

ПРО, Русь моя! Дружина моя! До болю

Нам ясний довгий шлях!.

И немає кінця!

Для нас, людей, що коштують на порозі нового тисячоріччя, важливо виділити для себе головне в спадщині Блоку. Важливо те, що:

Він весь – дитя добра й світла,

Він весь – волі торжество!

И дуже важливо те, як він умів бачити життя:

Зітри випадкові риси –

И ти побачиш – і мир прекрасний