Особливості жанру й композиції роману Пушкіна «Євгеній Онєгін» – Пушкін Олександр

А. С. Пушкін починає писати роман «Євгеній Онєгін» в 1823 році. У той час поет перебуває в південному посиланні. Цей період дослідники називають романтичним: Пушкіна захоплюється творчістю Байрона, що знаходить висвітлення й у нього власної поезії

Але «Євгеній Онєгін» – добуток далеко не романтичне. Пушкіна хотів показати у своєму романі парубка, типового для свого часу, що було неможливо зробити байроновскими засобами. Герой у добутках романтизму обкутаний таємницею, тоді як у реальному житті походження багатьох його рис було цілком зрозуміло для Пушкіна. Але своєрідність роману обумовлена не тільки цим: сам автор розвивалася й удосконалювався, і багато своїх літературних відкриттів він використовував при створенні цього добутку

Роман «Євгеній Онєгін» вийшов складн і неоднозначним, тому що новим став не тільки образ головного героя; новаторство автора виявилося й у жанрі, і в композиції добутку

«Я пишу тепер не роман, а роман у віршах: диявольська різниця», – так визначив жанр «Євгенія Онєгіна» Пушкін у листі В’яземському. Роман як епічний добуток, припускає отстраненность автора від описуваних подій і об’єктивність у їхній оцінці; віршована ж форма підсилює ліричний початок, пов’язане з особистістю творця

И дійсно: у романі «Євгеній Онєгін» є два художніх шари, два мири – мир «епічних» героїв (Онєгіна, Тетяни, Ленского й інших персонажів) і мир автора, відбитий у ліричних відступах. Їхня тематика досить різноманітна й містить у собі спогаду поета, його оцінку героїв роману, полеміку з літературними опонентами. Так, в одному з відступів Пушкін пише про жіночі ніжки («…Діани груди, ланіти Флори / Чарівні, милий друзі! / Однак ніжка Терпсихоры / Прелестней чимсь для мене…»), в іншому – про романтичних літературних героїв («Лорд Байрон примхою вдалої / Наділив у сумовитий романтизм / И безнадійний егоїзм…»), у третьому – про світські умовності, які іноді при всій своїй безглуздості можуть стати причиною вбивства людини («Вороги!../ Вони один одному в тиші / Готовлять загибель холоднокровно… / Не засміятися ль їм, поки / Не почервонилася їхня рука, / чи Не розійтися полюбовно?.. / Але дико світська ворожнеча / Боїться фальшивого сорому».). У ліричних відступах поет дає широку картину сучасного життя, розширюючи границі художнього твору й надаючи його сюжету реалістичність і правдоподібність

Це ж надає право називати «Євгенія Онєгіна» соціальним романом, тому що в ньому Пушкін показує дворянську Росію 20 – х років ХIХ століття, порівнює світських петербурзьких людей із простими поміщиками: їхні вдачі, інтереси, звички – і прагне пояснити різні соціальні явища. Наприклад, поет обумовлює різницю між характерами світських дворян і поміщиків близькістю останніх до старорусской культури й до простої природи, а нудьгу петербурзьких молодих людей (на прикладі Онєгіна) – пересиченістю мішурним і порожнім життям вищого світла, а також неможливістю знайти своє місце в суспільстві, самореалізувавшись на цікавому импоприще.

«Євгеній Онєгін» – це й соціально – побутовий роман з любовною сюжетною лінією, звичайної для добутків того часу: «високий» герой, що утомився від світла, їде подорожувати, знайомиться з дівчиною, що закохується в нього, і герой або не може неї любити по таємничих причинах – усе закінчується тоді трагічно, або відповідає їй взаємністю, але обставини їм заважають бути разом – але все закінчується добре. Примітно, що Пушкін позбавляє історію романтичного відтінку: Онєгін їде в село, тому що повинен одержати спадщину, а любов Тетяни він не просто не розділяє, але й не бачить у почутті дівчини глибини й серйозності. У такий спосіб сюжету роману надається явна реалістичність

Але така «побутова» історія була б нецікава, якби не психологічна майстерність Пушкіна. Поет не просто описує події з життя звичайного дворянина; він наділяє героя яскравим і одночасно типовим для світського суспільства характером, пояснює походження його апатії й нудьги, причини його вчинків. Його герой міняється під дією життєвих обставин і стає здатним на справжні, серйозні почуття. І нехай щастя обходить його стороною, так часто буває в реальному житті, але він любить, він переживає – от чому образ Онєгіна (не умовно^ – романтичного, а сьогодення, живого героя) так уразив сучасників Пушкіна. Багато хто в собі й у своїх знайомих знаходили його риси, як і риси інших персонажів роману – Тетяни, Ленского, Ольги, – настільки вірним було зображення типових людей тієї епохи

Але типовість виявилася не тільки у виборі персонажів: Пушкін ставить своїх героїв у звичайні, можна навіть сказати, банальні обставини. Адже дівчини того часу часто закохувалися в хоч скільки – небудь дивних молодих людей, сподіваючись знайти в них героїв сентиментальних романів, а світські люди рідко женилися на дочках небагатих поміщиків. Причиною цього був, природно, сам склад російського суспільства: шлюби по любові були великою рідкістю. А, як відомо, типові герої в типових обставинах, що страждають від соціально обумовлених проблем, – це головний предмет зображення письменників реалістичного напрямку. Таким чином, «Євгеній Онєгін» – це реалістичний соціально – психологічний роман

Для створення подібного добутку необхідно було відмовитися не тільки від стандартного змісту, але й змінити саму композицію роману. Так, Пушкін відмовляється від деяких традиційних елементів, таких як вступ зі зверненням до музи (наприкінці сьомої глави є пародія на нього: «Так, до речі, тут про тім два слова: / Співаю приятеля младого / И безліч його примх. / Благослови мою довгу працю,/ Про ти, епічна муза! / І, вірний ціпок мені вручивши, / Не дай блукати мені навскіс і криво…»), розв’язка конфлікту (у цьому романі реалістичний «відкритий фінал»: автор залишає героя «у мінуту, злу для нього», після пояснення з Тетяною перед появою її чоловіка, і неясно, чим завершиться ця недвозначна сцена), зображення ряду важливих з погляду розвитку дії подій (весілля Тетяни, реакція Ольги на смерть Ленского й ін.). Пушкіна робить це з метою підкреслити правдоподібність розказаної історії: у реальному житті немає вступів і епілогів, якісь події залишаються нам невідомими, але ми продовжуємо жити далі, як це роблять Онєгін, Тетяна й інші герої роману після його завершення

Проте не можна заперечувати, що в кожного літературного твору є своя структура, своя особлива побудова. Так, за принципом художньої симетрії будується сюжет роману. Він має «дзеркальну» структуру: у центрі коштує сцена вбивства Ленского, а окремі епізоди й деталі попарно паралельні. У першій частині твору Онєгін їде в село з міста й Тетяна закохується в нього, пише лист із визнанням, а він лише читає наставляння «смиренній дівчинці»; у другій частині – Тетяна приїжджає із села в столицю, де зустрічає Онєгіна будучи замужньою дамою, і вже Євгеній закохується в неї, у свою чергу, пише їй лист, а вона йому відмовляє й теж докоряє його: «Як з вашим серцем і розумом / Бути почуття дрібного рабом?». Перегукуються також і деякі деталі: опис сільського й міського кабінетів Онєгіна, книги, які читає він у місті й селі, образи, що виникають у сні Тетяни (чудовиська, серед яких з’являється Євгеній, що вбиває Ленского), що співвідносяться із зображенням гостей на її іменинах і наступних подіях, пов’язаними з дуеллю. Роман має також «кільцеве» побудова: він починається й закінчується зображенням життя героя Впетербурге.

Система персонажів теж має впорядковану структуру. Головний принцип її побудови – це антитеза. Наприклад, Онєгін протипоставлений і Ленскому (як байронічний герой – романтикові – мрійникові), і Тетяні (як столичний денді – простій росіянці дівчині), і вищому світлу (хоч він і типовий парубок, але вже утомлений від порожніх розваг), і сусідам – поміщикам (як аристократ зі столичними звичками – сільським жителям поміщикам). Тетяна ж протиставляється й Ользі (остання занадто порожня й легковажна в порівнянні з героїнею, що «любить не жартуючи»), і московським панянкам (вони говорять їй про своїх «серцевих таємницях», модах, убраннях, тоді як Тетяна зосереджена на відокремленому внутрішнім житті – «замисленість її подруга», любить читання, прогулянки на природі, а моди її зовсім не цікавлять). Дуже важливо відзначити, що автор протиставляє й порівнює відтінки, деталі тих самих якостей (що також характерно для реального життя), це не классицистские або романтичні літературні кліше: добрий – злим, порочний – доброчесним, банальний – оригінальний і т.д. Прикладом можуть служити сестри Ларіни: і Ольга, і Тетяна – природні, милі дівчини, що закохалися в блискучих молодих людей. Але Ольга легко міняє одну любов на іншу, хоча зовсім недавно була нареченою Ленского, а Тетяна любить одного Онєгіна все життя, навіть вийшовши заміж і виявившись у вищому світлі

Вірогідність происходящего в романі підкреслюється й за допомогою вставок тексту, стороннього стосовно авторського: листів Тетяни й Онєгіна, пісні дівчин, віршів Ленского. Частина з них відрізняється іншою строфікою (написана не «онегинской строфою»), має окрема назва, чим не тільки виділяється із загального тексту роману, але й надає йому «документальність».

Необхідно також сказати, як Пушкін користується розподілом на глави й строфи. По – перше, він використовує численні пропуски (отточия), або багатозначно натякаючи на щось, або розділяючи текст по темах, або позначаючи тим самим часовий проміжок. Наприклад, у Ш строфі третього розділу крапки заміняють великий опис звичайного частування гостей у поміщицькому будинку (воно збереглося в рукописі). Пушкіна лише коротко відзначає «важкі послуги / Гостинної старовини», і вже в 1У строфі ми бачимо, як Ленский і Онєгін їдуть назад домийся

Також Пушкін дуже вміло перериває глави, залишаючи героїв зненацька й не руйнуючи при цьому плану добутку: кожна глава присвячена якій – небудь певній темі, як, наприклад, четвертий розділ – відмові Онєгіна, нещастю Тетяни й взаємної любові її сестри, а п’ята – іменинам. Це дозволяє, з одного боку, розставити своєрідні авторські акценти, з іншого боку – зацікавити читачів (адже роман публікувався спочатку окремими главами в міру їхнього написання), а із третьої – кинути виклик літературним умовностям: «Докінчу після як – небудь», – говорить Пушкін, перериваючи Ш главу «на самому цікавому місці»: зустрічі Тетяни з Онєгіним після одержання їм листа з визнанням влюбви.

Як бачимо, відмова від старих методів і пошуки нових способів відображення дійсності (романтики теж малювали дійсність, тільки «екзотичну», майже неможливу у звичайному житті) відбилися практично у всім: і композиція сюжету, і сама любовна історія, і герої, і їхній опис – усе було іншим, новаторським. Художні відкриття Пушкіна вказали напрямок всій наступній Російській літературі, і роман «Євгеній Онєгін» став першим реалістичним добутком у неї історії