Єдність людини й природи (по творчості Пришвіна) – Пришвін Михайло

М. М. Пришвіна називали ” Дідком – Лесовичком” росіянці літератури. Сидить, мов, собі на пеньку, навколо поглядає й що бачить – розповідає. Творчість його – тихе, у ньому немає кричущої пропаганди, соціально – політичних заяв. Пришвін ніколи не потрясав суспільство, не обурював влади й не шокував читача подібно іншим письменникам. Але це анітрошки не применшує художню цінність його добутків. Його тема – природа, що живуть у ній тварини й людина, тихий, немудрий побут

У Пришвіна безліч розповідей, повістей, “географічних нарисів” про природу. У них усе об’єднано людиною – неспокійною, думаючим, людиною з відкритою й сміливою душею. Велика любов письменника до природи народилася з його любові до людини. “Я адже, друзі мої, пишу про природу, сам же тільки про людей і думаю” – визнавався Пришвін. Ця тема простежується в казці – були М. М. Пришвіна “Комора сонця”.

“В одному селі, біля Блудова болота, у районі міста Переяславль – Залесского, осиротіли двоє дітей”, – так починається чудовий добуток. Цей початок нагадує казку, де читач входить у чудесний мир, де все живе взаємозалежний. На цьому тлі з’являються два образи – Настя й Митраша. “Настя була як золота курочка на високих ніжках. Волосся відливали золотом, ластовиння по всій особі були великі, як золоті монетки”. Митраша був маленький, але щільний, “мужичок у мішечку” – посміхаючись, називали його між собою вчителі вшколе.

Після смерті батьків все їхнє селянське господарство дісталося дітям: хата пятистенная, корова Світанок, телушка Дочка, золотий півень Петя й порося Хрін. Діти піклувалися про всіх живих істот. Настя займалася жіночими домашніми справами, “з лозинкою в руці виганяла вона своя улюблена череда, растопляла пекти, чистила картоплю, заправляла обід і так клопотала по господарству до ночі”. На Митраше лежало все чоловіче господарство й суспільна справа. “Він буває на всіх зборах, намагається зрозуміти суспільні турботи”.

Так діти жили дружно, не знаючи прикростей і лих. Один раз вирішили вони піти в ліс за журавлиною. “Кисла й дуже корисна для здоров’я ягода журавлина росте в болотах улітку, а збирають її пізньої восени”. Згадавши про те, що є таке місце, називане палестинкой, “вся червона, як кров, від однієї тільки журавлини”, Настя й Митраша відправляються в ліс. Взяли вони із собою саме необхідне. Настя поклала в кошик хліба, картоплі, пляшку молока. Митраша взяв сокиру, двоствольну “тулку”, сумку скомпасом.

Навіщо ж він бере компас? Адже в лісі можна орієнтуватися по сонцю, як це робили сільські старожили. “Мужичок у мішечку” добре пам’ятає батьківські слова: “У лісі ця стрілка тобі доголи матері:…небо закриється хмарами й по сонцю в лісі ти орієнтуватися не зможеш, підеш навмання – помилишся, заблудишся…”.

Хто знав, що діти зштовхнуться із природною стихією й навіч побачать Блудово болото? Пройшовши полпути, Настя й Митраша сіли відпочити. “Було зовсім тихо в природі, і діти до того минулого тихі, що тетерев Косач не звернув на них ніякої уваги”.

Про Блудовом болото ходила легенда, що “років двісті тому назад вітер – сівач приніс два насіннячка: насіння сосни й насіння їли. Обидва насіннячка лягли в одну ямку біля великого плоского каменю…” З тих пор ялина й сосна ростуть разом. І вітер іноді качає ці дерева. І тоді ялина й сосна стогнуть на всі Блудово болото, немов живі істоти

Після відпочинку діти вирішили йти далі. Але не отут – те була, “досить широка болотна стежка розходилася вилкою”. Що ж робити? Виявивши свій упертий характер, Митраша йде по слабенькій стежці, а Настенька – по щільній. Раптом рвонув вітер, і сосна і ялина, натискаючи один на одного, по черзі застогнали, як би підтримуючи суперечка брата й сестри. “Серед звуків стогону, рычанья, бурчання, виючи в цей ранок у дерев іноді виходило так, начебто десь гірко плакав у лісі загублена або покинута дитина”. Навіть вовк у цей час виліз зі свого лігвища, “став над завалом, підняв голову, поставив єдине вухо на вітер, випрямив половину хвоста й завив”.

Як і всяка казка, казка – минуле М. М. Пришвіна має щасливий кінець. Митраша через свою впертість виявився на Блудовом болоті. І в боротьбі за життя йому допоміг собака Травичка. А що ж Настя? Вона, захоплена збором ягід, на якийсь час забула про брата, “ледве пересуває за собою кошик, вся мокра й брудна, колишня золота курочка на високих ніжках”. Надвечір голодний Митраша й утомлена Настя зустрілися. Їм призначено було зустрітися знову в лісі й продовжити свій шлях разом, як уже двісті років “живуть” на Блудовом болоті ялина й сосна

Як переплетена сосна і ялина, так переплетені долі дітей, так переплетені в цьому світі природа й людина. І скільки б чоловік не намагався відгородитися, він однаково залишається людиною – істотою природним. У містах споріднення це менше відчувається, але не губиться зовсім. Пришвін жив у складний, неоднозначний час, і я гадаю, що не відчуваючи себе борцем, він у такий спосіб шукав гармонії й надії – надії на те, що людина не є те виродливе, що намагалася зробити з нього радянська влада