Короткий зміст “Хмара” Шеллі по главах

Я вологою свіжою морських прибереж Кроплю квіти навесні, Даю прохолодь полям і череді В полуденну спеку. Крила розкрию, проллюся росою, И от паростки зійшли, Що Поникли сонно на жарке лоно землі, Що Кружляється в танці. Я градом хльосну, як ціпом по зерну, И аркуш побіліє, і колосся, Я теплим дощем розсиплюся навкруги, И сміх мій – грому голос. Одягну в сніги на горах лугу, Застогнуть кедри в імлі, И в объятьях заметілі, як на білій постелі, Я сплю на дикій скелі. А на вежах моїх, на зубцях кріпаків Мій керманич, блискавка, чекає, У підвалі сиром виє скований грім И рветься в синій звід

Над сушею, над морем, по зірках і зорям, Мій керманич править наш біг, Внемля у височінях бездонних закликам дивів закоханих, Насельників моря й рік. Під водою, у небесах, на полях, у лісах, Уночі зоряної й сонячним днем, У надрах гір., у глибі вод, мій бачачи політ, Дух, улюблений їм, марить про нього И, покуда, радіючи, по лазурі біжу я, Марнується шумним дощем. Через далекі гори кинувши вогненний погляд, У червоних пір’ях кривавий схід Стрибнув, витиснувши тьму, на мою корму, Сонце підняв із глибу вод. Так могутній орел кине хмурий діл И злетить, золотячись, як у вогні, На стрімчак белоглавый, що трясеться лавою, Що Кипить у земній глибині, Якщо ж води сплять, якщо тихий захід Ллє на мир любов і спокій, Якщо, рдян і блестящ, червоний вечора плащ Упав на берег морський, Я в повітряному гнізді дрімаю у висоті, Як голуб, укритий листям. Діва з вогненним ликом, у молчанье великому Треба мною сходить місяць. Ллє променів чарівництво на шовк мого Разметенного вітром руна

Нехай незримий її крок, синій жене він морок, Розриває мій тонкий намет, И негайно ж у розрив зірки, дух затаївши, Цікавий позирають. І дивлюся я, сміючись, як тісняться, риючись, Мільйони вогненних бджілок, Розсовую мій дах, що пліток з пар, Мий вітрами витканий полог, И тоді їм видна рік, озер глибина, Вся в зірках, начебто неба осколок. Лик місяця я фатою оповлю золотий, Червоною мантією – сонячний трон. Зірки мерхнуть, отпрянув, гаснуть жерла вулканів, Якщо бурою прапор мій взметен. Сонце сховаю, над безоднею морскою Перекину гігантський проліт И кінцями на гори, не ища в них опори, Ляжу, чудом споруджений звід

Під сияюще – яркою триумфальною аркою Пролечу, немов шквал грозовий, Прикувавши неземні сили хиткої стихії До колісниці своєї бойової. Арка блищить, горить і тріпотить, И радіє увесь світ під мною. Я сходжу з пор океану й гір, Життя дають мені земля й вода, Сталості не знаю, вічно вигляд міняю, Зате не вмру ніколи. Тому що в годину після бури, якщо сонце – у лазурі, Якщо чисто її синій простір, Якщо в небі зігрітому, створений вітром і світлом, Виникає повітряний собор, Я сміюся, ідучи із царства дощу, И є, як тінь гробова З могильного зева, як дитина зі чрева, Свій покинутий склеп розбиваючи