Тема любові в лірику Маяковського – Маяковський Владимир

У творчості В. Маяковського варто розрізняти властиво любовну лірику, у якій ліричний герой розкриває свої почуття (вона характерна для ранньої творчості), а також вірша, де центральне місце займають міркування про сутність любові, про проблеми сімейних відносин у нову епоху

До першої категорії можна віднести вірша «Дрібниця в Оки», «Лиличка!», «До всьому». До добутків другого типу – «Лист товаришеві Кострову з Парижа про сутність любові», «Любов», «Закордонна штучка».

Вірш «Дрібниця в Оки» – найбільш традиційний добуток у плані розкриття любовної теми. Воно передає романтичну атмосферу побачення ліричного героя з дівчиною. Оригінально його рішення в плані звукописи: як на початку, так і наприкінці добутку провідної є алітерація «ш». Вона підкреслює тишу й спокій цієї відокремленої набережної Оки, що заросла очеретами:

Ішли очеретами:

«Чуєте: шарудять очерета в Оки

Начебто наповнена Ока мишами…»

У вірші «Розмова з фінінспектором про поезію» В. Маяковський, порівнюючи процес творчості з видобутком радію, звертає пильну увагу на складності своєї праці й говорить про відповідальність письменника за створені добутки

Автор прославляє силу поетичного слова й говорить про нерозривний зв’язок літератури із проблемами народу, із завданнями історії. Весь свій поетичний талант В. Маяковський прагнув віддати на службу батьківщині. Він щиро хотів розповісти сучасному йому миру й нащадкам правду про пролетарську революцію й молодого соціалістичній державі, бачачи в ньому втілення соціальної справедливості й гарантію розквіту улюбленої вітчизни

Сама назва добутку «Розмова з фінінспектором про поезію» виглядає небагато інтригує. Як же сполучаються в ньому життєве, приземлене й духовне, піднесене? Чому саме з фінінспектором ведеться розмова про поезію?

Відгадкою на питання є самий повсякденний біографічний факт: під час написання вірша В. Маяковський вело переговори з Мосфинотделом про неправильний, з його погляду, оподатковуванні. У той час так звані «обличчя вільних професій», а в цю категорію саме й входили діячі мистецтв, повинні були подавати у фінансовий відділ (аналог сучасної податкової інспекції) відомості про свої передбачувані доходи за рік заздалегідь. В. Маяковський був глибоко обурений цим порядком і вирішив привселюдно обговорити дану тему. Але уявлюваний монолог поета з фінінспектором звучить скоріше іронічно, чим серйозно. Таким чином, вказівка незвичайного адресата є всього лише сатиричним прийомом. Однак жартівливий тон лише задає початок цілком серйозній розмові

Поет пише про те, що риму не можна виміряти певним тарифом. Поезія – тонке, кропітке ремесло. В. Маяковський згодний з тим, що поет – вічний боржник. Але це борг високої, суспільної властивості, а не штраф за нездану декларацію одоходах.

Проблематика вірша «Розмова з фінінспектором про поезію» поступово розширюється. Вона багато в чому співзвучна зі статтями В. Маяковського про поетичну майстерність. Автор пише про різну якість поетичного мистецтва: одні художники слова намагаються втілити у вірші свої власні почуття, проблеми й переживання, місяцями копітко шукають потрібні слова й рими, коротше кажучи, творчо ставляться до свого нелегкого ремесла, прагнуть привнести щось нове, цікаве, значне, збагатити рідна мова своїми досягненнями. Інші ж – аматори плагіату й дешевої слави – здатні цинічно украсти не тільки риму, але й чужий рядок

Це

Звичайне

Злодійство й розтрата

Серед розтрат, що охопили країну,, –

Викликує В. Маяковський, переводячи розмову в сферу бухгалтерських термінів. Хоча подібна фраза й викликає в читача мимовільну посмішку, суть її звучить цілком справедливо й хльостко.

Висміюючи подібних горі – героїв, В. Маяковський уїдливо порівнює їхні добутки з накладними витратами на ті, що дійсно є поетичними шедеврами

Поет гнівно засуджує марнослів’я й дозвільних ораторів, підкреслює, що цінує у творчості точність і стислість

У фіналі вірша автор знову вертається до проблеми боргу. Він підкреслює свій класовий, пролетарський борг перед народом, перед всієї вселеної й, нарешті, перед власним поетичним талантом («перед усім, про що не встиг написати»). Причому цей борг він звалив на себе добровільно, тому що вибрав шляхетне поприще – служити людським серцям і мистецтву

Говорячи про чарівну властивість художнього слова, В. Маяковський пише про те, що той же фінінспектор, відбитий у віршах, знаходить тим самим безсмертя:

Слово поета –

Ваше воскресіння,

Ваше безсмертя,

Громадянин канцелярист

Через столетья

У паперовій рамі

Візьми рядок

И час поверни!

Поет призиває чиновників повернути голови убік расплодившегося моря «ділків і пролази», що дійсно має реальні прибутки й доходи, що оміщанилися за рахунок чужої праці

Поетичне ж слово безцінне. Його не можна виміряти у відсотках і пені. Затверджуючи це, поет іронічно заявляє:

Сьогоднішніх днів переконаний житель,

Виправте

Энкапеэс

На бессмертье квиток

И, вирахувавши

Дія віршів,

Розкладете

Заробіток мій

На триста років!

А тим, хто не цінує працю справжнього художника, В. Маяковський радить спробувати написати вірші самим. Цим задерикуватим викликом він і закінчує «Розмову з фінінспектором про поезію».

Даний добуток ставить собою завдання привернути увагу суспільства до проблем діячів мистецтва, берегти й цінувати їх, тому що саме по створених поемах і віршам нащадки будуть судити про епоху, про людей того покоління, про їхні мрії й проблеми. Одночасно із цим В. Маяковський нагадує й самим поетам про їх високу культурну місію, про борг перед всією планетою, що неодмінно повинне стимулювати їхню творчу активність, прагнення писати ще краще й весомее.