Аналіз оповідання «Антоновські яблука». – Бунін Іван

И. А.Бунін – один з тих авторів, які люблять свій рідний край, росіянку землю, природу й можуть у своїх добутках передати це почуття читачеві. Недарма в 1903 році Бунін удостоївся Пушкінської премії за збірник віршів “Листопад”. Одним з таких добутків, у якому з любов’ю й благоговінням описана природа, є оповідання “Антоновські яблука”.

Цей добуток своєрідно, тому що не має сюжету в його класичному розумінні. Оповідання являє собою помісь спогадів, розділених тимчасовими рамками моментів життя автора з неуявними зоровими образами й заходами, буквально записаними на папері

В оповіданні ліричний герой згадує своє рідне село Висілки, ніколи багатий край. Йому чітко пам’ятається садиба його тітки Ганни Герасимівни, великий будинок, що юнакові здавався не просто будинком, а живою істотою з яскравим життям, запах яблук і липового кольору внем.

Яскравими юнацькими спогадами є епізоди полювання шурина Арсенія Семеныча і його друзів – поміщиків – сурмить ріг, гавкають хортиці, з яру пахне грибами й вогкістю. А в зимовий час усі обертають свій погляд до Літератури. А які теплі відносини між поміщиком і мужиком у Висілках, – не споживчі, а отеческие.

Автор описав картину поміщицького побуту з позитивної сторони, що в літературі рідкість. Але ж дворянство й усе, що з ним зв’язане, – це корінь, символ батьківщини для російської людини, принаймні, для Буніна це так. І часи, з якими це зв’язано – це часи багатства й статку, розміряної життя й розвитку росіянці культури

Однак життя міняється, багато хто вмерли у Висілках, та й село вже не та. Приходить час збіднілих дрібнопомісних дворян, і від цього авторові смутно. Від глави до глави ми спостерігаємо, як переміняються його описи природи, зокрема осінися

Яскраві й емоційні в перших розділах, вони стають короткими й повними смутку до завершення оповідання. Та й події, описувані в добутку ближче до кінця, є спогадами дорослої людини із властивим йому здоровим і скептичным поглядом на життя, тоді як на початку оповідач – скоріше дитина або юнак зі світлим поглядом на всі нього навколишнє

Червоною ниткою оповідання Буніна є сум про дворянські гнізда, що йдуть у минуле, які для автора стали не тільки символом сімейних традицій, російської культури, але і є невід’ємною частиною його самого