Образ «російського трудівника – солдата» у поемі Твардовского «Василь Теркин» – Твардовский Олександр

Поема А. Т. Твардовского «Василь Теркин» – народна, вірніше, солдатська поема. Її головна ідея полягає в показі боротьби людей заради миру, заради життя. Вона являє собою целую енциклопедію життя бійця. Та й за словами самого письменника, «ця книга про бійця, без початку й кінця».

Головний герой – втілений в образі Василя Теркина народ на війні в найрізноманітніших ситуаціях і епізодах. Твардовский зміг створити типовий образ російського солдата, з його плюсами й мінусами. Перед нами з’являється людина, що любить свою Батьківщину й не жалує своєї крові заради її, що може знайти вихід зі скрутного стану й жартом скрасити фронтові труднощі, що любив пограти на гармоні й послухати музику на привалі. Теркин – веселун, він за словом у кишеню не полізе

На мій погляд, головна риса його характеру – любов до рідної країни. Герой постійно згадує про рідні місця, які так милі й дороги його серцю. Не може не залучати в Теркине також і милосердя, велич душі: на війні він виявляється не через військовий інстинкт, а «заради життя на землі»; повалений ворог викликає в ньому тільки почуття жалості (обіг Теркина до німця). Він скромний, хоча й може іноді прихвастнуть, говорячи друзям, що йому не потрібний орден, він «згодний на медаль».

Але найбільше мене залучає в цій людині його життєлюбство, життєва кмітливість, глузування над ворогом і над будь – якими труднощами

Тільки подивитеся, як Теркин живе й радується життю на фронті, де щодня загрожує стати останнім, де ніхто «не зачарований від осколка – дурня, від будь – якої дурної кулі»:

Адже він у кухні – з місця,

З місця – у бій,

Курить, їсть і п’є зі смаком

На позиції кожної…

А от ми вже бачимо героя, коли той перепливає крижану ріку, тягне, надриваючись, «мови». Але треба зупинитися, «а мороз – не стати, не сісти». І отут Теркин не сумує, він починає грати на гармоні:

И від тої гармошки старої,

Що залишилася сиротою,

Якось раптом тепліше стало

На дорозі фронтовий

Я думаю, можна сказати, що Теркин – душу солдатської компанії. Адже не випадково з величезним інтересом товариші слухають його те жартівливі, а те й серйозні розповіді. А згадаємо, як промокла рота лежала в болотах і солдати мріяли вже «хоч би смерть, так на сухому». Вони не могли навіть закурити: розмокнули сірника. І от уже всім солдатам здається, що «гірше немає лиха». Але Теркин як завжди не отчаивается, посміхається й починає довге міркування про те, що поки солдат почуває лікоть товариша, він сильний. І, лежачи в мокрому болоті, він зміг розвеселити друзів, вони засміялися. На мій погляд, це надзвичайний талант побадьорити людей у важких життєвих ситуаціях. І цим талантом володів Теркин.

А як цікавий обіг героя до Смерті в главі «Смерть і воїн», коли той поранений лежить і замерзає, а йому чудиться, що прийшла до нього Коса:

Буду плакати, вити від болю,

Гинути в поле без сліду,

Але тобі по добрій волі

Я не здамся ніколи.

И Теркин не покоряється долі, він перемагає Смерть

А. Т. Твардовский у своєму добутку показав життєву силу людини, силу народного характеру, а також привів читача до усвідомлення моральної величі російського трудівника – солдата