Освілення природних сил і стихій у ліриці Федеріко Гарсіа Лорки

При згадці імені поета Федеріко Гарсіа Лорки в уяві постає так любовно змальована ним Іспанія з її оливовими гаями, садами, що золотяться достиглими помаранчами, то залита гарячим південним сонцем, то оповита таємничим серпанком місячного сяйва.

Світ, змальований Норкою, вражає сміливістю метафоричного перетворення. Їм поет стверджував: «Я щиро дивуюсь, коли стверджують, що образи, якими і є мої твори, – витвір моєї творчої зухвалості, поетичної сміливості. Ні, усі лінії точні у найдрібніших деталях і здаються незвичними лише тому, що не таке буває у нашому житті, нехитре вміння бачити і чути…». Завдяки цьому «нехитрому вмінню бачити і чути» природа у Лорки завжди шина, олюднена. У вірші «Милоданка й вітер» розбуджений грою Милоданки «на Міоші-тамбурині» «схопився вітер, ленель незборимий» і погнався за дівчиною:

Охоплена страхом навколишня природа поводиться, немов перелякані люди:

А коли Милоданці вдалося втекти, то лютий вітер став рвати зубами черепицю на даху. У «Газелі про темну смерть» яблука здатні засинати, трави – мордувати, місяць – поратися. Ліричний герой цього твору бажає заснути так, як засинають яблука, і спати десь далеко від цвинтарного гамору. Він не хоче знати, що мертвих мордують трави і місяць із гадючим ротом, що порається перед світом. У «Касиді про сон під зорями» людина і навколишній світ нероздільні:

Природні явища у Лорки, немов добрі друзі, відчувають стан людей:

А якою зримою постає перед читачем уособлена «в хвилях захолола» тиша «клонить чоло до самого долу» у вірші «Тиша»:

За всіма яскравими образами природи, створеними Лоркою, криється безсмертна любов поета як до рідної Іспанії, так і до всього світу. Сам поет заявляв, оспівую Іспанію і відчуваю її всіма фібрами душі, але насамперед я належу наму світові і є братом усіх людей». І тому його поезія, яка будить думку, виникла у читача співпричетність, хвилює і залучає до процесу творчості, сягнула дале за межі батьківщини митця.