Зображення «дна» у п’єсі Горького «На дні» – Горький Максим

Дія драми «На дні» відбувається на рубежі XIX – XX століть. Цей час економічної кризи для Росії, багато хто залишаються без роботи, втрачають свій статус, положення в суспільстві, а деякі опускаються на «дно» життя. Гіркий невипадково так живописует місце, де туляться його герої. Перед нами брудний підвал, схожий на печеру: закопчена стеля, важкі кам’яні зводи зі штукатуркою, що обвалилася. І скрізь уздовж стін – нари. Жахливу картину довершує меблі нічліжки: «великий стіл, дві лави, табурет – все нефарбоване й брудне». Після таких описів стає страшно, невже автор такої бачить Росію напередодні нового століття?

Різноманітні представлені в п’єсі конфлікти: і соціально – побутовий, і любовний, і філософський. Вони розпалюються як між героями, що належать до різних суспільних станів, так і усередині них самих. Дійсно, «на дні» люди виявляються, як правило, переживаючи внутрішній соціальний конфлікт. Гіркий дає читачеві передісторію кожного персонажа. Так, Барон раніше вів інтелектуальне життя представника вищого суспільства: «Раніше, коли мій організм не було отруєно алкоголем, у мене, старий, була гарна пам’ять… А тепер от… кінчено, брат!» Васько Попіл на це відповідає: «Ти пан… було в тебе час, коли ти нашого брата за людину не вважав… і все таке…» Наочно показано, як умовно в людському світі розподіл на соціальні класи і як легко колишній пан зрівнявся у своєму положенні із шулером Бубновим і злодієм Васьком Попелом

Паралельно із соціально – побутовими конфліктами розвиваються й любовні. Тут на перший план виходять відносини подружжя Костылевых і Васька Попелу з Наталею, сестрою Василисы Карпівни Костылевой. З появою в нічліжки Наташи, Попіл готовий звернутися до іншого, нового життя. Заради її Васько залишає Василису, у ньому охолонули почуття до неї. Герой не може брехати, бути нещирим. Кульмінацією стає сцена, у якій Наташа ошпарюють окропом, а Васько вбиває Костылева. На перший погляд, переможницею виходить Василиса, що помстилася колишньому коханцеві й нашкодив суперниці. Крім того, після загибелі чоловіка вона залишається повновладною господаркою нічліжки. Однак тепер стає зовсім ясно, що у Василисе не залишилося нічого людського, вона ніколи не зможе знайти людське щастя. І в наших очах її падіння «на дно» відбувається ще більш стрімко.

Прихід Луки провокує дозрівання філософського конфлікту в суспільстві нічліжників. Читач стежить за його розвитком по діалогах і монологам діючих осіб. Лука відкриває в героях світлі сторони їхньої натури, спонукує їх згадати свої мрії. По Луці, «солодка неправда» потрібніше людям, чим «гірка правда». У бесідах з мандрівником дівчина легкого поводження Настя починає марити про чисту любов, Актор всерйоз замислюється про повернення на сцену, Васько Попіл прагне до чесного заробітку й життя без обману. Гіркий вірив у людину, його здатність управляти своєю долею. Герой його п’єси Лука не хоче бачити в нічліжниках шахраїв і ошуканців, він їх усіх поважає, уважає, що «жодна блоха – не погана: усе – чорненькі, усе – стрибають…» Мандрівник щиро вірить у те, що гріхами й пороками людина обростає, коли саме життя його «вивалює в бруді». Навіть зштовхнувшись із дійсними злодіями, Лука не здає їхньої міліції, тому що розуміє, що не солодке життя штовхнуло їх на цей шлях: «Дай хлібця Христа заради! Ідемо, говорять, не жрамши. Я говорю їм: ви б, лісовики, прямо б хліба просили. А вони мені – набридло, говорять… просиш – просиш, а ніхто не дає… кривдно!.. Так вони в мене всю зиму й жили». Лука від всієї душі бажає своїм співрозмовникам добра, показує реальні шляхи до нового, кращого життя

Після відходу Луки все відбувається зовсім не так, як розраховували герої, що повірили в слова мандрівника. Втративши останню надію, Актор кінчає життя самогубством, Попіл після вбивства Костылева відправляється в Сибір, тільки не вільним поселенцем, а каторжником. Однак проповідь старого дала поштовх до монологу Сатину. Саме він, як це ні парадоксально, продовжує справу Луки, не дає отчаяться людям, що втратили віру,, пропонує їм нову «філософію життя», здатну підняти людей з «дна».

Таким чином, соціальне поняття «дна» набуває філософського сенсу. Гіркий намагався розглянути не тільки причини соціального й морального падіння людей, але й показати різні шляхи подолання людьми розпачу, духовного запустіння й песимізму