«Війна й мир» на екрані – товстої Лев

На екрані «Війна й мир» – геніальний толстовський утвір, велична епопея мужності й слави російського народу. «Цей добуток настільки велике, настільки художньо зроблене, сила його впливу на розуми й серця людей так величезна, – говорить режисер – постановник Сергій Бондарчук, – що нам нічого було ні «поглиблювати» його, ні «переосмислювати», ні «осовременивать». Люди із хвилюванням читали роман у ті дні, коли він тільки з’явився. Він захоплює й хвилює сьогоднішніх читачів. Він не втратить своєї сили, своєї чарівності й завтра, і через сто років… Наше завдання – відтворити на екрані те, що створено Толстим…» Те, що створено Толстим… Пливуть у яскравійій синявому неба клуби білих весняних хмар, і жене їх кудись неспокійний вітер, і гнуться на цьому вітрі тонкі осики, ніжні берізки, а потужний віковий дуб розчепірив величезні, незграбні, коряві руки й коштує собі, не шелохнувшись, спокійно, величаво. І світить сонце цьому дубу, цим берізкам, цим променям і полям… Росія. Міста, села, дороги. І люди, усюди люди – сильні, слабкі, знатні й прості, мудрі й недалекі, добрі, злі, хитрі, простодушні. У кожного своя доля, своя надія, свої болі й радості. У кожного! Але живуть вони всі разом, в один час і в одному світі, і буває так, що щастя одного виявляється нещастям для іншого. Люди народжуються, умирають, люблять, страждають, сперечаються, хвилюються. Люди трудяться, воюють, перемагають, гинуть у боротьбі. За мільйонами окремих людських доль встає щось великий і вічне – народ, Батьківщина. І як би не жили окремі люди, про що б не мріяли, що б не любили, в остаточному підсумку їхнє життя, мрії, любов визначаються долями батьківщини, народу, залежать від них і підлеглі їм

Ці думки, ці почуття народжуються у вас, коли ви, сидячи перед величезним екраном, як би попадаєте в те життя, про яку з геніальною простотою й чарівною художньою силою розповів Лев Миколайович Толстой. Це думки про місце людини на землі. Про любов і борг у найвищому їхньому розумінні, про щастя, про правду й красу, це добрі почуття любові до людей, почуття захвату перед нашим миром, де всі так переплутана й де така точність у цій плутанині

Петербург. Липень 1805 року. Ранній, ранній ранок. По вулицях, по набережних ще сплячого міста йдуть двоє. Їхня бесіда почалася давно й окончится не швидко. Тільки що на екрані блискали діаманти, з повільною важливістю, любуючись собою й позуючи, пересувалися люди в придворних мундирах, звучала французька мова, причому частіше інших повторювалося слово «Бонапарт». Тільки що ми були в салоні Ганни Павлівни Шерер. Там ми познайомилися з багатьма героями фільму, у тому числі й із цими двома, що йдуть зараз по набережній: Пьером Безуховим (С. Бондарчук) і князем Андрієм Болконским (В. Тихонов).

Протягом того часу, поки буде йти фільм, ми ще не раз зустрінемося з ними й завжди, як і зараз, будемо бути присутнім при їхніх бесідах. Про що вони говорять? Про усім. Багато про що, про життя. Про те, наприклад, що одруження замолоду – це погано, що не треба женитися доти, поки не зрозумієш, що зробив усе. Це князь Андрій говорить Пьеру. А потім ми почуємо: «Женитеся! Женитеся! І я впевнений, счастливее вас не буде людини». Це Пьер скаже князеві Андрію, і той погодиться з ним, тому що ці слова відповідають його мріям, його надіям: «Увесь світ розділений для мене на дві половини: одна вона, і там усе щастя, надія, світло; інша половина – всі, де немає її, – там вся зневіра й темрява…» Вони говорять про війну, що тоді все ближче підступала до границь Росії. Болконский іде на війну. Для чого? Він не знається

Очевидно, так треба. Він піде на війну й буде служити при штабі Кутузова. Він побачить паради, огляди й марші. І один раз він зізнається самому собі, що єдине, чого він хоче, – це слави, хоче бути відомим людям, улюбленим ними. Одного цього він хоче, для одного цього живе. Смерть, рани – ніщо не страшне. Батька, сестру, дружину – все віддасть за мінуту слави, торжества над людьми. Але потім, коли, здавалося б, він уже на вершині слави, коли він кидається назустріч супротивникові із прапором у руках і падає, убитий кулею, і сам «великий Наполеон» скаже про нього: «От прекрасна смерть!», – у князя Андрія виникнуть іншої думки. Він побачить перед собою небо, високе небо, незмірно високе. Як все спокойно й тихо, подумає він. Як же він не бачив раніше цього неба? І як він щасливий, що довідався його нарешті. Так! Все порожнє, усе обман, крім цього нескінченного неба. А ще через якийсь час, зустрівшись із Пьером і продовжуючи давно перервану бесіду, він із упевненістю скаже, що, бажаючи слави, живучи для слави, він погубив своє життя, що треба жити тільки для себе, спокійно й просто, жити, уникаючи лише двох зол: каяття совісті й хвороби. Це і є щастя

Цей приклад повинен дати подання про те, як ліпляться у фільмі характери героїв, як, випливаючи за Толстим, творці картини намагаються не просто показати людину, представити його, але проникнути в його душу, у його серце, простежити за рухом його почуттів, за розвитком його думок. Справа зрештою не в тім, як зовні виглядає людина, хоча й це немаловажно, а який він внутрішньо, як думає й почуває, чого хоче, що ненавидить, що любить. Героїв, побачених на екрані, ми часто зіставляємо з їхніми образами, що залишилися в нашій свідомості після читання книг. І часто по цих зіставленнях судимо про удачу або невдачу екранізації. Слідом за героями ми звичайно згадуємо найбільш сильні, яскраві, гострі сцени знайомих книг і чекаємо їхньої появи на екрані. Що в цьому змісті можна сказати про фільм «Війна й мир»? Всі основні діючі особи роману прийшли у фільм. Крім уже названих тут, це, звичайно, і Наташа (її грає молода акторка Л. Савельєва), і її батько граф Ростов (В. Станицын), князь Микола Болконский (А. Кторов), князівна Марья (А. Шуранова), князівна Ліза (А. Вертинская), Элен (И. Скобцева), князь Василь (Б. Смирнов), дядюшка (А. Борисов), Кутузов (Захава), Наполеон (Стржельчик), Долохов (О. Єфремов), Микола Ростов (О. Табаков), Багратіон (Г. Чохонагидзе), Денисов (Н. Рибников), Тушин (Н. Трофимов). Побачили ми на екрані й пам’ятні нам сцени: салон Ганни Павлівни Шерер, іменини Наташи, смерть графа Безухова, від’їзд князя Андрія на війну, Шенграбен, Аустерлиц, «сватів ство» Пьера, смерть княгині Лізи, перший бал Наташи, ніч у Втішному, псову полювання, вечір у дядюшки, Бородінське бій… Діючих осіб у фільмі багато. Іншими словами, багато акторів. Актори різні – відомі, досвідчені й починаючі. Одні грають сильніше, інші слабкіше. Це природно. Але, що дуже важливо у фільмі, від початку до кінця ми відчуваємо єдність стилю акторської гри, акторський ансамбль, причому ансамбль сильний, талановитий. Зберегти вірність Толстому, прагнення точно випливати за Толстим – це перший і головний принцип роботи знімальної групи, керованої С. Бондарчуком. «І це не сліпе, не механічне проходження за оригіналом, а справжня натхненна творчість, наполегливість і винахідливість режисера, оператора, художника в пошуках чисто кінематографічних засобів, здатних з найбільшою повнотою передати текст Толстого».

От на екрані коротка сцена, коли князь Андрій робить пропозицію Наташе. Як очікувала Наташа цієї мінути, як тривожилася, що Андрій не їде, пропав десь, як їй хотілося скоріше почути його слова: «Я люблю вас, чи любите ви мене?» І нарешті вони вдвох у вітальні. І він дійсно взяв її руку, поцілував і сказав ці слова. Вона підняла голову, подивилася на нього своїми більшими, чистими, добрими очами, у яких застигли сльози радості надії, докору, що так довго не їхав, щастя й упевнено двічі повторила те саме слово: «Так, так». Чудесна сцена. І все це майже буквальний переклад толстовського тексту. Праця, почата творцями фільму «Війна й мир», колосальний. Він не може не викликати глибокої поваги й вдячності. Якщо торкнутися лише організаційно – постановочної сторони справи, то й тут ми зустрінемося із цифрами, що вражають своїми масштабами. Журнал «Супутник кіноглядача» пише про цьому так: потрібно було відновлювати дрібні деталі й подробиці побуту, обстановки, костюмів… До роботи були притягнуті фахівці багатьох професій – академік М. Гудзий, генерали армії В. Курасов, М. Попов, генерал – лейтенант Н. Осмиковский, консультанти по побуті В. Глинка, А. Любимов, М. Люшковский і багато хто інші… Потрібно було одягти дві величезні армії, що зштовхнулися на Бородінському полі. П’ятнадцять тисяч чоловік брали участь у цій небаченій по масштабі масовці. Але якщо говорити про величину творчої праці, тут масштаб усього можна зрозуміти, лише знову й знову уявляючи собі те безмежн і велике, що коштує за словами: Л. Толстой, «Війна й мир».

На екрані велике, хвилююче, істинно національний добуток, перейнятий високими й гуманними думками, могутнє, глибоке, російське, – «Війна й мир» Лева Толстого