Розповідь Антона Чехова «Ионыч» – вічна тема в російській літературі – чехів Антон

Після смерті Чехова Л. Н. Толстой сказав: «Достоїнство його творчості в тім, що воно зрозуміло й споріднене не тільки всякому росіянинові, але й усякій людині взагалі. А це головне». Предметом дослідження Чехова стає внутрішній мир людини. Чехів написав чимало розповідей і по праву вважається майстром короткої розповіді, на двадцяти сторінках йому вдається поставити й розкрити величезні проблеми, що споконвіку коштують перед людством, такі, як проблеми людського щастя, щирої любові, накопичення й байдужості. Чехів розкриває суспільні виразки й нариви, показує миру їх у всій своїй огидній сутності. Письменник хоче розбудити в людині все найкраще, що іноді спить під товстою черствою кіркою байдужості, егоїзму й обивательщини. У таких розповідях, як «Аґрус», «Ионыч», Чехов показує небезпеку можливої моральної байдужості, розкладання, обивательського способу життя. З молодих і енергійних людей, які можуть зробити багато корисного в житті, можливо, навіть перетворити мир, зробивши його краще, виходять жирні й обрезклі істоти, апатичні й байдужі до всього, для яких все життя перетворилося в кілька аршинів землі або в хрусткі папірці. Людина не може бути щасливий на клаптику землі, йому потрібний простір, йому потрібний увесь світ. Чехів призиває, щоб усяка людина не була замкнута на своїх дрібних справах і проблемах, щоб не залишався байдужим до доль інших. Треба, щоб у кожного щасливого за дверима стояла людина з молоточком і нагадував, скільки багато ще у світі залишається нещастя

У розповіді «Ионыч» описана деградація людини під впливом середовища: молодий талановитий і енергійний лікар непомітно перетворюється в апатичного обивателя, що накопичує капітал

Від піднесених ідеалів юності нічого не залишається, і Старців мріє тільки про спокійне й сите життя. Старців приїжджає в місто С. молодим талановитим лікарем, з високими ідеалами й помислами, з бажанням чогось неабиякого, він любив наспівувати: «Коли ще я не пив зліз із чаші буття…» Тоді Старців всіма силами намагався бути корисним людям, він майже не бував у місті, увесь свій час віддавав роботі. Робота становила для нього сенс життя, заради її він був готовий пожертвувати вільним часом, відмовляючись від розваг. Він багато працює, не знаючи відпочинку, одноманітні будні, наповнені нескінченними хворими, спочатку зовсім не дратують Старцева. Йому радять, як інтелігентній людині, побувати в будинку в Туркиных. «Талановитість» самої утвореної в місті С. родини Туркиных на перевірку була мнимою. Старців закохався в дочку Туркиных, Катерину Іванівну, що домашні кликав і забавним ім’ям Котик. Дмитро Ионыч заради своєї любові був готовий на багато чого, навіть пішов на зустріч увечері на цвинтар, точно жовторотий гімназист, але Котик відмовила йому, уявивши себе блискучою піаністкою. Сцена очікування Старцева повна трагізму. Як тільки місяць пішов під хмари, усе стемніло, але стемніло не тільки навколо, завіса опустився на душу Старцева, залишивши тільки Ионыча.

Екатерина, ЩоПовернулася, застала вже зовсім іншого Старцева, Старцева, якому стає ніяково за минулу любов, мрії, надії. Щораз, згадуючи, як він бродив по цвинтарі або як їздив по всьому місту в пошуках фрака, Ионыч ліниво потягувався й говорив: «Скільки турбот, однак!» Нинішній Старців уже думає лише про придане, у нього головним захопленням є перераховування хрустких папірців. Тоді, замолоду, Старців горював тільки три дні після від’їзду Котика. Під час другої зустрічі в саду в душі Старцева зажеврівся начебто маленький вогник, здатний, розгорівшись, розсіяти завісу в його душі, але думка про папірці, що приємно шелестять у руках, загасила цей вогник назавжди. У наступні кілька років Старців ще більше поповнів, ожирів, тепер він важко дихає й уже ходить, відкинувши назад голову. У нього є трійка, кілька будинків і рахунок у банку. Тепер це звичайний важкий обиватель, байдужий і черствий, такий Ионыч.

Перетворення енергійного Старцева в Ионыча відбувається поступово. Спочатку він випробовує приємну знемогу, сидячи в м’яких кріслах у Туркиных, нічого не роблячи. Старців заробляє усе більше й більше грошей, його добробут росте. Він купує бричку, перестає ходити пішки. Поступово він втягується в життя міського суспільства, що складалося суцільно з обивателів, раніше настільки зневажуваних ім. Колись що вигідно відрізнявся від жителів міста палкістю почуттів і гарячих рухів душі, Старців у корені міняється, тепер він поблажливо дивиться на свої колишні молоді пориви, йому смішні думки про любов, про працю. Ожиріння фізичне підкрадається непомітно, так само як і моральне. Те бездіяльне й марне життя, що вели вершки міського суспільства, не підходила Старцеву, зате вона стала повсякденністю існування Ионыча. Тим ужаснее виглядає деградація такої людини, як Старців, адже він цілком усвідомлював своє падіння й не пручався йому. Скаржачись на навколишнє середовище, воно проте мириться з нею. Ионыча вже ніщо не могло вивести з духовної спячки, але для Старцева був вихід, він ще міг змінити своє життя, присвятивши себе Катерині й служінню медицині, зовсім не перетворюючи медицину у вигідну справу для своєї кишені. Старців міг дуже гідно прожити своє життя. Немає нічого тоскливее й бесполезнее, чим життя таких, як Ионыч.

А. П. Чехов застеріг нас, читачів, від духовного розкладання й отупіння, підкресливши, що не можна підкорятися впливу згубного середовища. Адже немає нічого ужаснее розпаду, розкладання людської особистості. У розповіді «Ионыч» А. П. Чехов майстерно описав нову форму суспільної хвороби – деградацію особистості