Короткий зміст Гамлет Шекспір В

Трагічна історія Гамлета, датського принца

Площа перед замком в Эльсиноре. На стражі Марцелл і Бернард, датські офіцери. До них пізніше приєднується Гораціо, учений друг Гамлета, принца Датського. Він прийшов упевнитися в оповіданні про нічну появу примари, схожого з датським королем, що недавно вмер. Гораціо схильний уважати це фантазією. Північ. І грізна примара в повнім військовому одяганні з’являється. Гораціо вражений, він намагається з ним заговорити. Гораціо, міркуючи над побаченим, уважає поява примари знаком «якихось смут для держави». Він вирішує розповісти про нічне бачення принцові Гамлетові, що перервав ученье у Виттенберге у зв’язку з раптовою кончиною батька. Скорбота Гамлета збільшує те, що мати незабаром після смерті батька вийшла заміж за його брата. Вона, «черевиків не зносивши, у яких ішла за труною», кинулася в обійми людини невартого, «щільний згусток м’яса». Душу Гамлета здригнулася: «Яким докучным, тьмяним і непотрібним, / Мені здається, усе, що не є на світі! Об мерзенність!» Гораціо повідав Гамлетові про нічну примару. Гамлет не коливається: «Дух Гамлета в оружье! Справа погано; / Тут щось криється. Скоріше б ніч! / Терпи, душу; изоблачится зло, / Хоча б від очей у підземний морок пішло». Примара батька Гамлета повідав про страшне злодіяння. Коли король мирно відпочивав у саду, його брат влив йому у вухо смертельний сік білені. «Так я в сні від братственной руки / Втратив життя, вінець і королеву». Примара просить Гамлета помститися за нього. «Прощай, прощай. І помни про мене» – із цими словами примара віддаляється. Мир перевернувся для Гамлета… Він клянеться помститися за батька. Він просить друзів зберігати в таємниці цю зустріч і не дивуватися чудності його поводження. Тим часом ближній вельможа короля Полоній відправляє свого сина Лаэрта на навчання в Париж. Той дає свої братні наставляння сестрі Офелии, і ми довідаємося про почуття Гамлета, від якого Лаэрт остерігає Офелию: «Він у підданстві у свого рожденья; / Він сам собі не ріже свій шматок, / Як інші; від вибору його / Залежать життя й здравье всієї держави». Його слова підтверджує й батько – Полоній. Він забороняє їй проводити час із Гамлетом. Офелия розповідає батькові, що до неї приходив принц Гамлет і був він начебто сам не свій. Взявши її за руку, «він видав подих настільки скорботні й глибокий, / Як якби всі груди його розбилися й гаснуло життя». Полоній вирішує, що дивне поводження Гамлета в останні дні пояснюється тим, що він «божевільний від любові». Він збирається розповісти про це королеві. Король, совість якого обтяжена вбивством, стурбований поводженням Гамлета. Що криється за ним – божевілля? Або що інше? Він призиває Розенкранца й Гильдестерна, у минулому друзів Гамлета, і просить їх вивідати в принца його таємницю. За це він обіцяє «монаршью милість». Приходить Полоній і висловлює припущення, що шаленість Гамлета викликано любов’ю. На підтвердження своїх слів він показує лист Гамлета, узяте їм в Офелии. Полоній обіцяє послати дочка на галерею, де часто гуляє Гамлет, щоб упевнитися в його почуттях. Розенкранц і Гильдестерн безуспішно намагаються вивідати таємницю принца Гамлета. Гамлет розуміє, що вони підіслані королем. Гамлет довідається, що приїхали актори, столичні трагіки, які йому так подобалися колись, і йому спадає на думку думка: використовувати акторів для того, щоб переконатися у винності короля. Він домовляється з акторами, що вони будуть грати п’єсу про загибель Приама, а він туди вставить два – три вірші свого твору. Актори згодні. Гамлет просить першого актора прочитати монолог про вбивство Приама. Актор читає блискуче. Гамлет схвильований. Доручаючи акторів турботам Полонію, він на самоті міркує. Він повинен знати точно про злочин: «Видовище – петля, щоб заарканити совість короля». Король розпитує Розенкранца й Гильдестерна про успіхи їхньої місії. Вони зізнаються, що не зуміли нічого вивідати: «Розпитувати себе він не дає / И с хитрістю шаленості вислизає…» Вони ж доповідають королеві, що приїхали бродячі актори, і Гамлет запрошує на подання короля й королеву. Гамлет прогулюється на самоті й вимовляє, міркуючи, свій знаменитий монолог: «Бути або не бути – такий питання…» Чому ми так тримаємося за життя? У якій «глумленье століття, гне сильного, глузування гордія». І сам відповідає на своє питання: «Страх чогось після смерті – / Безвісний край, звідки немає повернення / Земним блукачам» – бентежить волю. Полоній підсилає Офелию до Гамлета. Гамлет швидко розуміє, що їхню розмову підслухують і що Офелия прийшла по наущению короля й батька. І він грає
роль божевільного, дає їй рада йти в монастир. Прямодушна Офелия вбита мовленнями Гамлета: «ПРО, що за гордий розум убитий! Вельможі, / Бійця, ученого – погляд, меч, мова; / Колір і надія радісної держави, / Карбівка добірності, зерцало смаку, / Приклад зразкових – упав, упав до кінця!» Король же засвідчує, що не любов причина розладу принца. Гамлет просить Гораціо спостерігати за королем під час спектаклю. Починається подання. Гамлет по ходу п’єси її коментує. Сцену отруєння він супроводжує словами: «Він отруює його в саду заради його держави. / Його кличуть Гонзаго [...] Зараз ви побачите, як убивця снискивает любов Гонзаговой дружини». Під час цієї сцени король не витримав. Він устав. Почався переполох. Полоній зажадав припинити гру. Усі йдуть. Залишаються Гамлет і Гораціо. Вони переконані в злочині короля – він видав себе з головою. Вертаються Розенкранц і Гильдестерн. Вони пояснюють, як засмучений король і як дивується королева із приводу поводження Гамлета. Гамлет бере флейту й пропонує Гильдестерну зіграти на ній. Гильдестерн відмовляється: «Я не володію цим мистецтвом». Гамлет говорить із гнівом: «От бачите, що за негідну річ ви з мене робите? На мені ви готові грати, вам здається, що мої лади ви знаєте…» Полоній кличе Гамлета до матері – королеві. Короля мучить страх, терзає нечиста совість. «ПРО, мерзенний гріх мій, до неба він смердить!» Але він уже вчинив злочин, «груди його чернее смерті». Він встає на коліна, намагаючись молитися. У цей час проходить Гамлет – він іде в покои матері. Але він не хоче вбивати знехтуваного короля під час молитви. «Назад, мій меч, довідайся страшней обхват». Полоній ховається за килимом у покоях королеви, щоб підслухати розмова Гамлета з матір’ю. Гамлет повний обурення. Біль, що терзає його серце, робить зухвалим його мова. Королева лякається й скрикує. Полоній виявляє себе за килимом, Гамлет з лементом «Пацюк, пацюк», простромлює його шпагою, думаючи, що це король. Королева благає Гамлета про пощаду: «Ти мені ока направило прямо в душу, /И в їй я бачу стільки чорних плям, / Що їх нічим не вивести…» З’являється примара… Він вимагає пощадити королеву. Королева не бачить і не чує примари, їй здається, що Гамлет розмовляє з порожнечею. Він схожий на безумця. Королева розповідає королеві про те, що в припадку божевілля Гамлет убив Полонію. «Він плачеться про те, що зробив». Король вирішує негайно відправити Гамлета в Англію в супроводі Розенкранца й Гильдестерна, яким буде вручений таємний лист Британцеві про вмертвіння Гамлета. Полонію він вирішує таємно поховати, щоб уникнути слухів. Гамлет і його друзі – зрадники поспішають на корабель. Вони зустрічають збройних солдатів. Гамлет розпитує їх, чиє військо й куди йде. Виявляється, це військо Норвежца, що йде воювати з Польщею за клаптик землі, що «за п’ять дукатів» шкода узяти під оренду. Гамлет дивується тому, що люди не можуть «улагодити суперечку про цю дрібницю». Цей випадок для нього – привід до глибоких міркувань про те, що його мучить, а мучить його власна нерішучість. Принц Фортинбрас «заради примхи й нісенітної слави» посилає на смерть двадцять тисяч, «як у постіль», тому що зачеплено його честь. «Тому що ж я, – викликує Гамлет, – я, чий батько вбитий, / чия мати в ганьбі» і живу, повторюючи «так треба зробити». «Об думку моя, відтепер ти повинна кривавої бути, иль порох тобі ціна». Довідавшись про загибель батька, тайкома, з Парижа вертається Лаэрт. Його чекає й інше лихо: Офелия під тягарем горя – смерті батька від руки Гамлета – збожеволіла. Лаэрт жадає мести. Збройний, він уривається в покои короля. Король називає Гамлета винуватцем всіх нещасть Лаэрта. У цей час гонець приносить королеві лист, у якому Гамлет повідомляє про своє повернення. Король у здивуванні, він розуміє, щось відбулося. Але відразу в нього дозріває новий мерзенний план, у який він утягує запального, недалекого Лаэрта. Він пропонує влаштувати двобій між Лаэртом і Гамлетом. А щоб убивство відбулося напевно, кінець шпаги Лаэрта змазати смертельною отрутою. Лаэрт згодний. Королева зі скорботою повідомляє про загибель Офелии. Вона «намагалася по галузях розвісити свої вінки, підступний сук зламався, вона впала в ридаючий потік». …Двоє гробарів риють могилу. І пробрасываются жартами. З’являються Гамлет і Гораціо. Про марність усього живого міркує Гамлет. «Олександр (Македонський. – Е. Ш.) умер, Олександра поховали, Олександр перетворюється в порох; порох є земля; із землі роблять глину; і чому цією глиною, у яку він звернувся, не можуть заткнути пивну бочку?» Наближається
похоронна процесія. Король, королева, Лаэрт, двір. Ховають Офелию. Лаэрт стрибає в могилу й просить закопати його разом із сестрою, фальшивої ноти не виносить Гамлет. Вони схоплюються з Лаэртом. «Її любив я; сорок тисяч братів / всією безліччю своєї любові із мною не зрівнялися б», – у цих знаменитих словах Гамлета справжнє, глибоке почуття. Король їх рознімає. Його не влаштовує непередбачений двобій. Він нагадує Лаэрту: «Будь терплячий і помни про вчорашній; / Ми рушимо справу до швидкого кінця». Гораціо й Гамлет одні. Гамлет розповідає Гораціо, що йому вдалося прочитати лист короля. У ньому втримувалося прохання негайно стратити Гамлета. Провидіння зберігало принца, і, скориставшись печаткою батька, він підмінив лист, у якому написав: «Подавців негайно вмертвити». І із цим посланням Розенкранц і Гильдестерн пливуть назустріч своєї загибелі. На корабель напали розбійники, Гамлет потрапив у полон і був доставлений у Данію. Тепер він готовий до помсти. З’являється Озрик – наближеного короля – і повідомляє про те, що король побився об заставу, що Гамлет переможе Лаэрта у двобої. Гамлет погоджується на двобій, але на серце в нього вага, воно передчуває пастку. Перед двобоєм він просить вибачення в Лаэрта: «Мій учинок, що зачепив вашу честь, природу, почуття, / – Я це заявляю, – був божевільним». Король приготував для вірності ще одну пастку – він поставив кубок з отруєним вином, щоб дати його Гамлетові, коли той захоче пити. Лаэрт ранить Гамлета, вони міняються рапірами, Гамлет ранить Лаэрта. Королева випиває отруєне вино за перемогу Гамлета. Король не зумів неї зупинити. Королева вмирає, але встигає сказати: «ПРО, Гамлет мій, – питво! Я отруїлася». Лаэрт зізнається Гамлетові в зрадництві: «Король, король винний…» Гамлет отруєним клинком вражає короля, И сам умирає. Гораціо хоче допити отруєне вино, щоб піти за принцом. Але вмираючий Гамлет просить: «Дихай у суворому світі, щоб мою / Повідати повість». Гораціо повідомляє Фортинбрасу й англійським послам про трагедію, що відбулася. Фортинбрас дає розпорядження: «Нехай Гамлета піднімуть на поміст, як воїна…»