Добутку про любов Куприна – Куприн Олександр
Все життя й творчість А. И. Куприна були присвячені мети побачити увесь світ і написати про це, для чого він багато подорожував по Росії й перемінив безліч професій. І, відповідно, літературна творчість письменника відрізняється розмаїтістю тим і питань, що піднімаються. Після поїздки по Донецькому басейні він написав свою відому повість “Молох”; вона стала показової в Російській літературі того часу, оскільки Куприн торкнувся в ній тему російського капіталізму, що розвивається. Одним з перших він представив на суд читача нелюдськість і жорстокість промислового перевороту, показавши масові протести робітників проти експлуатації людини
З 1898 р. Куприн почав публікувати целую серію повістей про любов. Вони сповнені лірики, патетики, ніжності, міркувань авторських і конкретних героїв. По більшій частині Куприн писав про любов “безкорисливої, самовідданої, що не чекає нагороди”.
Романтичен і сумна розповідь “Гранатовий браслет”. Письменник показав себе майстром у зображенні реальних обставин, він оселив незвичайну любов у душі простої, пересічної людини, і вона змогла протистояти миру щоденності й вульгарності. І цей дарунок підняв його вище всіх інших героїв розповіді, навіть вище самої Віри, що полюбив Жовтків. Вона холодна, незалежна й спокійна, але це не просто стан розчарованості в собі й навколишньому світі. Любов Желткова, така сильна й при цьому витончена, будить у ній почуття тривоги – це вселяє їй подарований гранатовий браслет з “кривавими” каменями. Вона підсвідомо відразу ж починає розуміти, що такої любові не вижити в сучасному світі. І проясняється це відчуття тільки після загибелі Желткова, що слухняно “зник” на вимогу Тугановского.
Це незвичайне почуття не одержало відповіді, і навіть побачення їх була “неправильним” – Віра прощалася з порохом закоханого в неї парубка. Але саме тоді зрозуміла вона все невисловлене: на його особі вона побачила “умиротворене вираження”, з гіркотою усвідомивши, “що та любов, про яку мріє кожна жінка, пройшла повз неї”.
Віра чесно виконує останню волю, заповіт померлого – послухати сонату Бетховена. В описі цієї сцени відчуваються релігійні мотиви; внутрішнє просвітління Віри нагадує церковне покаяння. Вона кається у всьому своєму житті, прирікаючи себе на подальші мучення; фраза “Так святиться ім’я твоє!” пройде як покарання з нею до кінця життя
Не менш прекрасна повість “Олеся”. Тут ми бачимо якісно інше зображення любові, але почуття це настільки ж сильно, як і у всій творчості Куприна. У цьому добутку письменник художньо обрисував свою мрію про життя в згоді й навіть злитті із природою, про моральні джерела чистоти. Його героїня проста й разом з тим таємнича, невідомо, звідки вона прийшла й куди зникла. Втрата Олеси для Івана Тимофійовича означала воістину трагедію: разом з нею він втратив і те, що рятувало його від пороків цивілізації, які її, що жила в лісі, не торкнулися. Підкреслюючи народження й існування цієї чудесної любові в лісі, Куприн говорить про тісний зв’язок її із природою, для нього це природне й природне почуття. У розумінні Куприным щастя й любові, можливо, є присутнім трохи дитяча наївність, але хіба це применшує принадність створених їм сюжетів?..
Кардинально відрізняється від вищевказаних добутків повість “Двобій”. На перший погляд, тут порушені проблеми армії, кризи в царській Росії. Ми бачимо й озлоблених солдатів, і жорстоких офіцерів. Головним героєм, подібно Чехову, Куприн робить слабкої людини, що страждає від происходящего навколо неподобства. Ромашов перебуває в “періоді дозрівання душі”, і кожний удар виявляється для нього трагедією. Є присутнім тут і традиційна для письменника любовна лінія – саме кохана Ромашова, Шурочка Миколаєва, наносить головному героєві вирішальний удар, будучи невід’ємною частиною зневажуваної нею навколишньої моралі
Любов у зображенні Куприна різноманітна, це й неясне її очікування, і любовна туга, щастя й невдачі, трагічний результат – але завжди вона природна й реальна, як би підглянута письменником з життя
