Вірш «Батьківщина» і його місце в лірику Лермонтова – Лермонтов Михайло

У цьому вірші Лермонтов заявляє незгоду з офіційною патріотичною ідеологією й протиставляє їй свою любов до батьківщини й російського народу. Така головна ідея вірша, що відбилася й у його композиції. Вірш як би ділиться на дві частини, що пояснюють «дивну» любов автора до вітчизни. «Країна рабів, країна панів» – це ще не батьківщина. До неї треба прийти «проселочным шляхом».

Люблю димок спаленої жнивы,

У степу обоз, що ночує,

И на пагорбі серед жовтої ниви

Чету беріз, що біліють,

Самотні пальми, чинары, що ніколи наводили смуток, уступають щасливій згоді: парі беріз. Який дивний образ створив поет завдяки синтезу двох культур – народної й дворянської! Чету беріз на пагорбі чимсь нагадує бронзові канделябр із двома свічками. Вони горять. Жовта нива створює саме це відчуття. Звідси й точний вибір слова: не білі, а що біліють, що як би випромінюють світло. Тепло й затишно, що кочує обозу, під м’яким, лагідним світлом батьківщини. «Димок спаленої жнивы» – ще одна прикмета батьківщини, що любить поет

На путівцях у повну широчінь і у всій красі відкривалася Лермонтову його Росія з її нерозгаданою таємницею. Нерозгаданої залишилася й любов поета

Батьківщина – це не тільки «степів холодне молчанье», «лісів безбережних колыханье»… Це ще й народ, прості росіяни люди

З відрадою, многим незнайомої,

Я бачу повне гумно,

Хату, покриту соломою,

З різьбленими ставнями вікно…

«Проселочными шляхами» ішли до своєї батьківщини Пушкін, Гоголь, Тургенєв, Некрасов, Блок, Єсенін, Твардовский… По суті, вся Російська література