Моя душа ніколи не забуде того дарунку, що весна дала (Леся Українка «Давня весна»)
Одним з найяскравіших автобіографічних творів Лесі Українки є вірш «Давня весна». Цей вірш входить до циклу «Мелодії». Весь цикл складається з 12 віршів. Вони писалися протягом 1893 і першої чверті 1894 p., коли поетеса жила в Києві. У 1899 році були надруковані у збірнику «Душа і мрії».
У віршах циклу багато суму, туги, бо сумним було життя поетеси, сумним було життя народу. Скільки глибокого болю в таких її рядках:Хотіла б я вийти у чистеє поле,Припасти лицем до сирої земліІ так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.Проте мрії про краще, потяг до життя, бадьорі настрої перемагають, які завжди, сум і тугу.Вірш «Давня весна» умовно складається з двох частин. У першій частині авторка під впливом пробудження природи малює весну. За допомогою яскравих, емоційно забарвлених епітетів образ весни набуває рис живої істоти: вона «щедра, мила». «За нею вслід прилетіли співучі пташки!» Для більшої виразності поетеса використовує метафори, виражені дієсловами: весна «промінням грала, сипала квітки», «летіла хутко, мов стокрила»; з її приходом «все ожило, усе загомоніло», «співало все, сміялося й бушніло», а дівчина, в якої виявлено туберкульоз, «...лежала хвора і сумна». Згадаймо біографію письменниці. З дев'ятилітнього віку вона тяжко захворіла. Недуга була тяжка, біль пронизував усе тіло і приковував до ліжка. Пробудження природи дівчина спостерігала через вікно. Вона не мала фізичних можливостей відчувати всі запахи весни, і від цього їй ставало боляче.
У другий частині вірша Леся відтворює гармонію людини і природи. «Радісна весна» не забула дівчини:...У вікно до менеЗаглянули від яблуні гілки,Замиготіло листячко зелене,Посипались білесенькі квітки.
Використання слів з пестливими суфіксами відтворює стан душі хворої. Цьому ж сприяють здорові (гілки від яблуні заглянули у віно, «посипались білесенькі квітки») і слухові (замиготіли листячко зелене, «прилинув вітер...», «пташині пісні») образи. Побідні вияви життя розгонили сум і тугу:
Моя душа ніколи не забудеТого дарунку, що весна дала;Весни такої не було й не буде,Як та, що за вікном цвіла.Яка ж ідея вірша? У кожного своя доля, кожен своїм шляхом їде по життю. Щоб бути щасливим, треба навчитися цінувати найменші радості життя.
У віршах циклу багато суму, туги, бо сумним було життя поетеси, сумним було життя народу. Скільки глибокого болю в таких її рядках:Хотіла б я вийти у чистеє поле,Припасти лицем до сирої земліІ так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.Проте мрії про краще, потяг до життя, бадьорі настрої перемагають, які завжди, сум і тугу.Вірш «Давня весна» умовно складається з двох частин. У першій частині авторка під впливом пробудження природи малює весну. За допомогою яскравих, емоційно забарвлених епітетів образ весни набуває рис живої істоти: вона «щедра, мила». «За нею вслід прилетіли співучі пташки!» Для більшої виразності поетеса використовує метафори, виражені дієсловами: весна «промінням грала, сипала квітки», «летіла хутко, мов стокрила»; з її приходом «все ожило, усе загомоніло», «співало все, сміялося й бушніло», а дівчина, в якої виявлено туберкульоз, «...лежала хвора і сумна». Згадаймо біографію письменниці. З дев'ятилітнього віку вона тяжко захворіла. Недуга була тяжка, біль пронизував усе тіло і приковував до ліжка. Пробудження природи дівчина спостерігала через вікно. Вона не мала фізичних можливостей відчувати всі запахи весни, і від цього їй ставало боляче.
У другий частині вірша Леся відтворює гармонію людини і природи. «Радісна весна» не забула дівчини:...У вікно до менеЗаглянули від яблуні гілки,Замиготіло листячко зелене,Посипались білесенькі квітки.
Використання слів з пестливими суфіксами відтворює стан душі хворої. Цьому ж сприяють здорові (гілки від яблуні заглянули у віно, «посипались білесенькі квітки») і слухові (замиготіли листячко зелене, «прилинув вітер...», «пташині пісні») образи. Побідні вияви життя розгонили сум і тугу:
Моя душа ніколи не забудеТого дарунку, що весна дала;Весни такої не було й не буде,Як та, що за вікном цвіла.Яка ж ідея вірша? У кожного своя доля, кожен своїм шляхом їде по життю. Щоб бути щасливим, треба навчитися цінувати найменші радості життя.
