Трагічність образа Емми Бовари (Гюстав Флобер) – Флобер Гюстав

Кращим хоронителем традицій критичного реалізму другої половини XIX століття у французькій Літературі є Гюстав Флобер, у творчості якого простежується повна відсутність яких – небудь ілюзій про життя, нетерпиме відношення до всіляких спроб накинути романтичний покрив на жорстоку правду дійсності

Творчість Флобера досягає своєї вершини в 60 – е роки. Це був час Другої імперії, всю мерзенність якої й викрив Флобер у своїх кращих добутках: “Лексикон”, “Мадам Бовари”, “Виховання почуттів”.

У романі “Мадам Бовари” Флобер нещадно викриває затхлий провінційний міщанський мирок.

Головна героїня добутку – мадам Бовари. Емма виховувалася в монастирі, в обстановці штучного ув’язнення, єдиним улюбленим заняттям Емми було читання романів, у яких діяли піднесені, ідеальні “герої з великої букви”: “У цих романах тільки й були, що любов, коханки, коханці, переслідувані дами, що падають без почуттів у відокремлених альтанках …клятви, поцілунки в човнику при місячному світлі, солов’ї в гаї, кавалери, хоробрі, як леви, і лагідні, як ягнята… .

От тому – те Емма, начитавшись подібної літератури, мріяла зустріти улюбленого, котрий ощасливить її. Ця любов перенесе її в дивний мир, повний романтичних таємниць, поезії. Вона себе представляла героїнею в одному з увлекательнейших романів

Мить щастя їй довелося випробувати один раз, потрапивши на чудесний бал у замок одного маркіза. Цей бал залишив у душі Емми яскраве й сильне враження. “Тиждень, два тижні назад я була в цей день там…”, згадувала Бовари все життя

Емма не знайшла щастя в сімейному житті. Чоловік її, нудна й нецікава людина, не був схожий на тих романтичних героїв, про які вона мріяла в снах. Коханці виявилися брехливі й вульгарні. “Бігти, бігти від усього! Але куди?” – кричить душу молодої жінки, що жадає великого людського щастя

Безвихідність кидає героїню Флобера в брудні павукові лабети лихваря Лере.

Усе тугіше затягається страшна петля брехливого життя Емми. Її обманюють, і вона обманює. Вона починає брехати навіть тоді, коли немає потреби в цій неправді. “Якщо вона говорила, що йшла по одній стороні вулиці, можна було із упевненістю сказати, що вона насправді йшла по іншій стороні”.

Життя Емми в такому світі стала нестерпної, і вона кінчає її сама, випивши миш’як. У страшній передсмертній агонії мучається мадам Бовари, а в самий момент смерті вона чує звуки непристойної пісні старого, напівзгнилого жебрака

Така смерть Емми – це гірка іронія автора над своєю героїнею, що начиталася про поетичні кончини прекрасних дам. А її смерть була огидною!

Образ мадам Бовари трагичен. Все те, про що мріяла, у що вірила Емма, виявилося далеким, недоступним. Життя її жорстоко розчарувала

Честь, совість, віра, любов, щастя – все це розпливлося в тумані, потонуло, умерло й загубилося навіки в тім вульгарному й затхлому світі, з яким зштовхнулася юних, мрійливих, повна сил, енергії й страсті романтична душа

Емми. І зламалася вона! А жаль! От тому й великий Флобер, що ставить читача віч – на – віч із самою жорстокою правдою життя