Людина в трагічних випробуваннях епохи в добутках радянських письменників – шолохов Михайло

Оповідання «Доля людини» визнаний зразком малого епосу. У ньому відтворений характер російської людини радянської епохи, безмежно скромною, щедрого душею, мужнього, непохитної волі. Усе в цьому добутку просто, навіть буденно й разом з тим глибоко й незвичайно людяно.

Андрій Соколов – «високий, сутулуватий чоловік», у нього «більша, черства рука» багато, що попрацював на своєму столітті людини. Співрозмовникові, якого він приймає за свого «брата шофера», Соколов зізнається, що на фронті йому довелося багато чого випробувати, і розповідає свою історію, мало чим, що відрізняється від доль мільйонів його співвітчизників

Як ми бачимо, читаючи цей добуток, Андрій Соколов – ровесник століття, учасник Громадянської війни, просто робітник. Але його звичайна доля не віддільна від історичних доль країни, народу. Тому, коли фашистські полчища вторгаються в межі Батьківщини, він стає в ряди її захисників. Важкі бої, фашистський полон Соколов переносить із непохитною мужністю. У двобої з ворогом, комендантом німецького табору, садистом і катом Мюллером, честь і достоїнство російської радянської людини стають тим зброєю, за допомогою якого герой оповідання бере моральну перемогу

Соколов – відважна людина, що не втрачає самовладання. Морально він переграє супротивника. Шолохов малює Соколова неабиякою особистістю. Його людяність проявляється в усиновленні хлопчика. Життєвий подвиг Соколова тривалий, не разовий. Такий подвиг самий важкий. Андрій постійно усвідомлює відповідальність за долю Батьківщини

У цьому оповіданні освітлені два аспекти війни: горі солдата, що втратився даху, сім’ї й мужність солдата в німецькому полоні

Андрій Соколов зберігає щиросердечну чуйність і шляхетність після всіх випробувань. Автор звертає увагу на те, що героїзм Соколова має національні традиції: «Щоб я, росіянин солдат, так став пити за перемогу німецької зброї?» Соколов погоджується випити «за свою погибель і рятування від борошн», але не бере закуску: «Схотілося мені їм, проклятим, показати, що хоча я и с голоду пропадаю, але давитися ихней подачкою не збираюся, що в мене є своє, російське достоїнство й гордість і що в худобину вони мене не перетворили, як не намагалися». Соколів і вижити те хотів не стільки для себе, скільки для сім’ї

«Доля людини» – попередження^ – попередження – оповідання – попередження. Читача потрясає гірка сповідь мужньої, сильної, доброї людини, у якого війна відняла все: будинок, дружину, дітей. «За що ж ти, життя, мене покалічила? За що так исказнила?» – у цьому скорботному мартирологу сама риса, що запам’ятовується, – погляд самого Андрія Соколова. «Видали ви коли – небудь ока, немов присипані попелом, наповнені такий неизбывной смертною тугою, що в них важко дивитися?»

Фінал оповідання по – шолоховски оптимістичний: на обвугленому війною стовбурі прижилася зелена гілочка – прийомний син Соколова – Ванюша

«Два осиротілі чоловіки, дві піщини, занедбані в чужі краї військовим ураганом небаченої сили… Щось чекає їх спереду? І хотілося б думати, що цей росіянин людина, людина непохитної волі, выдюжит і біля батьківського плеча виросте той, котрий, повзрослев, зможе все витерпіти, усе перебороти на своєму шляху, якщо до цього покличе його Батьківщина».

У таких добутках, як «Гарячий сніг», «Беріг» і «Вибір» Ю. Бондарева, «Матерь людська» В. Закруткіна, «Пастух і пастушка» В. Астафьева, військового глави «Долі» П. Проскуріна, «Сотників» і «Обеліск» В. Быкова, «У серпні сорок четвертого…» В. Богомолова, «Живи й помни» В. Распутіна, ми знаходимо поглиблене розкриття духовного миру народу, що бореться, пошуки нових і більше глибоких рішень таких «вічних» проблем, як життя й смерть, любов і ненависть, відвага й боягузтво, жорстокість і милосердя, святість і цинізм. Разом з тим у них особливо наочно проявляються кардинальні риси соціальної психології й етики, гуманізм і великодушність радянського народу