Співзвучність поезії І. Я. Франка з народнопісенною творчістю
Франко як митець в першу чергу — поет. Спів поезії Івана Франка найяскравіше самовиразився як художник, як мислитель, як людська особистість незвичайної емоційності, якій властиві повна гама почуттів: і надія і зневіра, і любов, і ненависть. Для його поезії притаманні сміливість думки; культура мислення чистота почуттів, високі естетичні ідеали.
Одна із пристрастей Франка — збирання усної народної творчості: прислів'їв, приповідок, легенд, пісень, які він записував від ремісників Дрогобича, селян Нагуєвичів, куди приїжджав на канікули, щоб косити сіно, жати жито, читати косарям і женцям у полудневу перерву «Кобзаря» і милуватись рідними краєвидами, за якими тужив незмірно.
Народна поезія, народна творчість, народна пісня завжди були джерелами творчості Франко. Особливо багато спільного з народною піснею має цикл «Веснянки».Форми веснянок — це чудесний сплав фольклору і неповторного поетичного обдарування.
Наскрізний образ циклу — алегоричний образ чарівниці — вени, що від неї тануть сніги, вона приносить з собою бурхливі вітри, надає життя всьому живому, вселяє в людей бажання жити і боротись за весняне, краще життя. Тому-то пробуджена весною жага життя вигукує:
Лиш боротись — значить жить.Франко перший вносить у веснянки соціальний зміст, передові суспільні ідеї. Провідну суть більшості веснянок становить контраст багатства і краси природи та нестерпного життя більшості народу. Пісенним ліризмом сповнені рядки:
Веснянії пісні,Веснянії сни,Чом так безутішні,Безвідрадні ви?Де знайти душевний спокій? Поет звертається за допомогою до матері-землі, рідної неньки всіх людей, і тоді з-під його пера лягають на папір мужні, всепокоряючі рядки:
Земле моя, всеплодющая мати,Сили, що в твоїй живе глибині,Краплю, щоб в бою сильніше стояти,Дай і мені!У матері-землі ті вірний син просить великої теплоти, що очищає почуття і викликає до людей «безграничную, чисту» любов. Йому потрібна і невичерпна пристрасть борця, сила рук і ясність думки. Поет клянеться твердо стояти на захисті трудящих і все життя «правді служити, неправду палити... кута ламати... в серце кривди влучать».
За емоціональністю та художніми засобами вірш «Земля моя, всеплодющая мати...» — це діамант першої величини, що сяє в центрі поетичної корони Франка. Митець співає «осанна» рідній землі й творцеві всього на землі — безнастанній творчій праці людини.
З фольклору Іван Франко обирає образ темної хмари, якому він надає позитивного значення — темна хмара бажана, її не бояться, а з нетерпінням чекають, вона творить добро. Поезія «Гримить» звучить як оптимістична симфонія:
Мільйони чекають щасливої зміни,Ті хмари — плідної будущини тіні,Що людськість, мов красна весна, обновить...Гримить!Фольклорну основу має і малюнок весни у вірші «Гріє сонечко». Початок поезії — це світлий пейзаж чарівної української природи. У ньому й зігріваюче тіло проміння ласкавого сонечка і мила слухові поета неповторна симфонія українського поля з солістами — жайворонятами, і кришталева синь безкраїх небес. Підіймаються із землі і все росте, росте могутня постать орача — сіяча, справжнього хазяїна землі, якого автор закликає встати і сіяти «в щасливий час золоте зерно». А щира я мати-земля віддячить орачеві «з трепетом любові».
Образ матері оповитий серпанком синівської любові і благоговінням перед нею. Для змалювання її образу автор підбирає найпоетичніші епітети, характерні для народної поезії. її любов до сина-орача трепетна, вона напоїть його кров'ю теплою, виростить бережливо, бо це мати щира я. Цей образ відповідав ідейно-естетичному задумові поета, до якого звертався автор, хлібороб для Франка — зразок щирості і благородства.
У ліричному народнопісенному стилі написані «Осінні думи» Франка. Один із найкращих пейзажних малюнків — «Тихенько річка котить хвилі чисті», в якому змальована чарівна країна щастя, до якого так прагне людина:Тихенько зорі моргають іскристі...Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесьВ хрустальних водах: голії безлистіНависли люди — їм заснути хочесь.Дуже близька за звучанням і настроями попередній «осінній» думі напрочуд поетична «нічна» дума «місяцю, князю»:
Місяць, князю,Ти, чарівниченьку!Смуток на твойомуЯсному личеньку.Ця невимовна краса створена Франком знову ж з думою про людину. Ліричному героєві, що вдивляється в таємничий океан хвиль, хочеться в тих ніжних хвилях змити зі свого серця горе. Місяць засмучений тому, що йому тяжко дивитись.
В море бездонне,В людськості бідноїГоре безсонне.Присутній в поезіях Франка і характерний для народної пісні прийом психологічного паралелізму, що переносить якесь явище природи на життя людей. За цим принципом побудовані народні пісні: «Ой у лузі та ще й при березі», «Стоїть явір над водою». Вірш «Червона калина, чого в лузі гнешся» витримано в такому ж стилі.
Центральний образ поезії — червона калина — символ краси і благородства, всього світлого і сонячного, життєлюбства і самопожертви:Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,Нестрашно і грому.І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.Але через життєві умови калина, така сонячна і смілива натура, символ моральної краси, гине. І винуватцем виступає дуб, який калину «отінив, як хмара». На відміну від народних пісень, дуб — негативний образ, уособлення всього омертвляючого. І в цьому новаторство Франка, бо в народній пісні дуб у такому трактуванні не виступав. Хоча за драматизмом почуттів збірка «Зів'яле листя» близька до народної пісні: розлука ліричного героя з коханою вічна, сльози дріб; ні, серце коханої «колюче терня».
Використовуючи народнопісенні засоби і прийоми відтворення почуттів ліричного героя, Іван Франко, доводить, що українська народна пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи , людську душу, даючи їй силу і натхнення.
Одна із пристрастей Франка — збирання усної народної творчості: прислів'їв, приповідок, легенд, пісень, які він записував від ремісників Дрогобича, селян Нагуєвичів, куди приїжджав на канікули, щоб косити сіно, жати жито, читати косарям і женцям у полудневу перерву «Кобзаря» і милуватись рідними краєвидами, за якими тужив незмірно.
Народна поезія, народна творчість, народна пісня завжди були джерелами творчості Франко. Особливо багато спільного з народною піснею має цикл «Веснянки».Форми веснянок — це чудесний сплав фольклору і неповторного поетичного обдарування.
Наскрізний образ циклу — алегоричний образ чарівниці — вени, що від неї тануть сніги, вона приносить з собою бурхливі вітри, надає життя всьому живому, вселяє в людей бажання жити і боротись за весняне, краще життя. Тому-то пробуджена весною жага життя вигукує:
Лиш боротись — значить жить.Франко перший вносить у веснянки соціальний зміст, передові суспільні ідеї. Провідну суть більшості веснянок становить контраст багатства і краси природи та нестерпного життя більшості народу. Пісенним ліризмом сповнені рядки:
Веснянії пісні,Веснянії сни,Чом так безутішні,Безвідрадні ви?Де знайти душевний спокій? Поет звертається за допомогою до матері-землі, рідної неньки всіх людей, і тоді з-під його пера лягають на папір мужні, всепокоряючі рядки:
Земле моя, всеплодющая мати,Сили, що в твоїй живе глибині,Краплю, щоб в бою сильніше стояти,Дай і мені!У матері-землі ті вірний син просить великої теплоти, що очищає почуття і викликає до людей «безграничную, чисту» любов. Йому потрібна і невичерпна пристрасть борця, сила рук і ясність думки. Поет клянеться твердо стояти на захисті трудящих і все життя «правді служити, неправду палити... кута ламати... в серце кривди влучать».
За емоціональністю та художніми засобами вірш «Земля моя, всеплодющая мати...» — це діамант першої величини, що сяє в центрі поетичної корони Франка. Митець співає «осанна» рідній землі й творцеві всього на землі — безнастанній творчій праці людини.
З фольклору Іван Франко обирає образ темної хмари, якому він надає позитивного значення — темна хмара бажана, її не бояться, а з нетерпінням чекають, вона творить добро. Поезія «Гримить» звучить як оптимістична симфонія:
Мільйони чекають щасливої зміни,Ті хмари — плідної будущини тіні,Що людськість, мов красна весна, обновить...Гримить!Фольклорну основу має і малюнок весни у вірші «Гріє сонечко». Початок поезії — це світлий пейзаж чарівної української природи. У ньому й зігріваюче тіло проміння ласкавого сонечка і мила слухові поета неповторна симфонія українського поля з солістами — жайворонятами, і кришталева синь безкраїх небес. Підіймаються із землі і все росте, росте могутня постать орача — сіяча, справжнього хазяїна землі, якого автор закликає встати і сіяти «в щасливий час золоте зерно». А щира я мати-земля віддячить орачеві «з трепетом любові».
Образ матері оповитий серпанком синівської любові і благоговінням перед нею. Для змалювання її образу автор підбирає найпоетичніші епітети, характерні для народної поезії. її любов до сина-орача трепетна, вона напоїть його кров'ю теплою, виростить бережливо, бо це мати щира я. Цей образ відповідав ідейно-естетичному задумові поета, до якого звертався автор, хлібороб для Франка — зразок щирості і благородства.
У ліричному народнопісенному стилі написані «Осінні думи» Франка. Один із найкращих пейзажних малюнків — «Тихенько річка котить хвилі чисті», в якому змальована чарівна країна щастя, до якого так прагне людина:Тихенько зорі моргають іскристі...Зірниці промінь, мов дитя, хлюпочесьВ хрустальних водах: голії безлистіНависли люди — їм заснути хочесь.Дуже близька за звучанням і настроями попередній «осінній» думі напрочуд поетична «нічна» дума «місяцю, князю»:
Місяць, князю,Ти, чарівниченьку!Смуток на твойомуЯсному личеньку.Ця невимовна краса створена Франком знову ж з думою про людину. Ліричному героєві, що вдивляється в таємничий океан хвиль, хочеться в тих ніжних хвилях змити зі свого серця горе. Місяць засмучений тому, що йому тяжко дивитись.
В море бездонне,В людськості бідноїГоре безсонне.Присутній в поезіях Франка і характерний для народної пісні прийом психологічного паралелізму, що переносить якесь явище природи на життя людей. За цим принципом побудовані народні пісні: «Ой у лузі та ще й при березі», «Стоїть явір над водою». Вірш «Червона калина, чого в лузі гнешся» витримано в такому ж стилі.
Центральний образ поезії — червона калина — символ краси і благородства, всього світлого і сонячного, життєлюбства і самопожертви:Не жаль мені цвіту, не страшно і грому,Нестрашно і грому.І світло люблю я, купаюся в ньому,
Купаюся в ньому.Але через життєві умови калина, така сонячна і смілива натура, символ моральної краси, гине. І винуватцем виступає дуб, який калину «отінив, як хмара». На відміну від народних пісень, дуб — негативний образ, уособлення всього омертвляючого. І в цьому новаторство Франка, бо в народній пісні дуб у такому трактуванні не виступав. Хоча за драматизмом почуттів збірка «Зів'яле листя» близька до народної пісні: розлука ліричного героя з коханою вічна, сльози дріб; ні, серце коханої «колюче терня».
Використовуючи народнопісенні засоби і прийоми відтворення почуттів ліричного героя, Іван Франко, доводить, що українська народна пісня — то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи , людську душу, даючи їй силу і натхнення.
