М. Вороний — перший декларатор ідей і форм українського символізму
Видатний письменник — новатор Микола Вороний у своїх поглядах неоднозначний. Талановитий, неординарний майстер слова, він в українську літературу приніс поетичні шедеври. Микола Вороний був і критиком, і перекладачем, і мистецтвознавцем. Саме він є одним з перших представників літературного напряму — символізму, бо його поезія — це надзвичайна музикальність, нові образи, нові мотиви.
Вороний — справжній поет, бо вважає, що не має права бути осторонь реальної дійсності, не байдужий до страждань свого народу:О ні! Я, взявши в руки зброю,Іду за генієм до бою,Рубаюсь з ворогом, співаю,
В піснях до бою закликаюВсіх тих, що мляві та недужі,Чи під укриттям сплять байдужі...Так, у вірші «До моря» автор проводить паралель між морем і поетом, вказує на зв'язок між ними: сила і таємність.
Як ти — неосяжне, хитке, таємниче,Як ти — чарівливе, як ти — бунтівничеТака ж і душа у співця;Тому і до тебе вона так прихильна,Що тут і кайданів не зносить — і вільна,Бурхає, як ти, без кінця.
Тому марно звинувачували М. Вороного у декадентстві, були до нього несправедливими, бо як бачимо, він розумів, що поет — слуга народу, захисник його інтересів, творив для народу, подаючи йому надію і віру.У багатьох його поезіях бачимо образ знедоленої Батьківщини, серце щемить від болю, душа розривається адже він мріє бачити свою землю, рідний народ вільним:
О рідна земле, люба моя нене!Чому, припавши до твоїх грудей,Я тільки плачу, як дитя нужденне,А сил не набираюсь, як Антей?Чому надія, що злетить до мене,Щезає раптом геть з моїх очей?
І падаю, мов той Ікар безкрилий.«Мандрівні елегії»Вершиною творчості Вороного є поема «Євшан-зілля», в якій письменник уславлює дух непокори і свободи. У кожній людині повинно бути найсвятіше почуття — це любов до рідного краю, до своєї землі. У риторичному запитанні він таврує тих, хто відцурався свого роду, землі — України:
Де ж того Євшану взяти,Того зілля — привороту,Що на певний шлях направить,Шлях у край свій повороту?!Вороний оригінальний і своїми образами і художнім стилем. Його твори хвилюють нас, чарують, бо є шедеврами українського символізму.
Вороний — справжній поет, бо вважає, що не має права бути осторонь реальної дійсності, не байдужий до страждань свого народу:О ні! Я, взявши в руки зброю,Іду за генієм до бою,Рубаюсь з ворогом, співаю,
В піснях до бою закликаюВсіх тих, що мляві та недужі,Чи під укриттям сплять байдужі...Так, у вірші «До моря» автор проводить паралель між морем і поетом, вказує на зв'язок між ними: сила і таємність.
Як ти — неосяжне, хитке, таємниче,Як ти — чарівливе, як ти — бунтівничеТака ж і душа у співця;Тому і до тебе вона так прихильна,Що тут і кайданів не зносить — і вільна,Бурхає, як ти, без кінця.
Тому марно звинувачували М. Вороного у декадентстві, були до нього несправедливими, бо як бачимо, він розумів, що поет — слуга народу, захисник його інтересів, творив для народу, подаючи йому надію і віру.У багатьох його поезіях бачимо образ знедоленої Батьківщини, серце щемить від болю, душа розривається адже він мріє бачити свою землю, рідний народ вільним:
О рідна земле, люба моя нене!Чому, припавши до твоїх грудей,Я тільки плачу, як дитя нужденне,А сил не набираюсь, як Антей?Чому надія, що злетить до мене,Щезає раптом геть з моїх очей?
І падаю, мов той Ікар безкрилий.«Мандрівні елегії»Вершиною творчості Вороного є поема «Євшан-зілля», в якій письменник уславлює дух непокори і свободи. У кожній людині повинно бути найсвятіше почуття — це любов до рідного краю, до своєї землі. У риторичному запитанні він таврує тих, хто відцурався свого роду, землі — України:
Де ж того Євшану взяти,Того зілля — привороту,Що на певний шлях направить,Шлях у край свій повороту?!Вороний оригінальний і своїми образами і художнім стилем. Його твори хвилюють нас, чарують, бо є шедеврами українського символізму.
