Драма Володимира Винниченка «Пророк» — це вершина світового модерну в жанрі соціально-психологічної драматургії Твір-відгук
Можна жить, а можна існувати. Можна думать — можна повторять. Та не можуть душу зігрівати Ті, що не палають, не горять! Люди всі по-своєму уперті: Народившись, помирає кожна. А живуть століття після смерті Ті, що роблять те, чого «не можна».
В. Симоненко Письменника, творчість якого спричинила розвиток нового напрямку в українській літературі, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжально викинуто зі скарбниці національної культури, його твори вилучено з бібліотек, а на його ім'я було накладено табу. Та, нарешті, настав час, коли можна і говорити про В. Винниченка, і читати його твори, і глибоко вивчати його життя і творчість. Вимушена еміграція жалем, тугою озвалася у серці письменника, але була надзвичайно плідною, творчою. Винниченко залишив нам величезний доробок: повісті, оповідання, драматичні твори, щоденники, листи. В українську літературу ввірвався яскравий метеорит, бунтівливий дух революціонера в житті та в літературі. Він бачив і сприймав життя в усій повноті його суперечностей, сам переживав багато драматичних ситуацій, які відобразив у своїх творах емоційно, гостро, з усією повнотою самовираження своїх героїв.
Винниченко-драматург — це понад двадцять п'єс. Його п'єси інтригували, захоплювали і дратували. Від першої п'єси «Дисгармонія» і до останньої «Пророк», яка зовсім недавно повернулася в Україну, бо зберігалася в особистому архіві письменника в США, драматург намагався прискорити вихід українського театру на європейську арену.
Драму «Пророк» написано 1930 року. Уже сама назва твору свідчить про його належність до «пророчої» драми, представленої в українській та світовій літературі творами Лесі Українки «Кассандра», «Руфін і Прісцілла», М. Куліша «Народний Малахій», «Маклена ґраса». У своїй драмі В. Винниченко звернувся до теми людської особистості, що взяла на себе нездійсненне завдання змінити світ.
У часи моральних та соціальних катаклізмів у суспільстві неодмінно виникає інтерес до виняткових особистостей, які володіють надприродними здібностями. Згадаймо «распутінщину», а у наш час, «івановців», «кривоноговців», «мунівців». Так і головний герой драми Амар — неординарна людина, що навіяла на маси суспільний психоз, вирішив узяти на себе складну роль новоявленого Месії—духовного, морального та й фізичного лікаря потомленого людства. Амар справді володіє незвичайними, недоступними людству можливостями: міг зрушити силою енергетичної думки скелю, зупинити машини, зняти електричний струм на смертному кріслі, залишаючись при цьому живим і неушкодженим. Заявивши про себе як про посланця Бога, Амар проповідує серед людей любов і братерство, обіцяє з'єднати розбиту чварами й негараздами людську родину, повернути їй «загублений рай». Виступи пророка, що нагадують проповіді Христа, його помисли і слова цілком щирі: «...радійте, кажу вам, брати мої! Витріть сльози і хай радість заграє в очах і на вустах ваших. Не для сліз і зойків я прийшов, а для радості і щастя. Хай же радість буде з вами!» Але Амар не врахував, у яке суспільство він потрапив — воно поглинуте користолюбством і брехнею, де найбільшими заповідями життя, за висловом нудьгуючої красуні — багачки Кет, є «безсердечність» і «грошолюбство». Та й правда ж у кожного своя. Незвичайні здібності, проповіді любові й миру не дали самі по собі ні можливостей, ні права Амару дорівнюватися до Бога. Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як прояви сатанинських сил, говорить: «...з другого боку, ні хреста, ні Біблії не визнає. Так хто ж це такий, скажіть мені, будь ласка?!» А генерал Райт прекрасно усвідомлює наївність ілюзій про рівність, про обіцяний мир, що його може дати амар'янська віра: «Я вважаю індуса Амара за авантюриста, а вчення його шкідливе і навіть злочинне». Райт ні на іскорку не сумнівається в людському, а не божественному призначенні Амара: «Ти сам не знаєш, що ти робиш. Ти не знаєш, що, виявляючи любов до одних, ти цією самою любов'ю неминуче, доконче виявляєш ворожнечу до других. Ти не знаєш, що в нас, що для одних добро, то воно для других є зло. Ти зійди з свого трону й подивися, що діється в країні, де ти вчиш любові. Все в гарячці, все в замішанні...»
Драматург показав трагізм людини, яка насмілилася взяти на себе роль намісника Бога на землі, місію перекроювання усталених суспільних норм співжиття. Амар, хоча і неординарна людина, але часом він і гнівається, і виражає свої амбіції, врешті, плотські пристрасті йому теж не байдужі. Саме взаємини з Кет розвіюють міф про божественне призначення Амара: тілесне взяло верх, втратив свої незвичайні здібності, усвідомлення того, що народ обманутий ним, засліплений вірою в нього як месію. Немає чого йому тут, на землі, робити, він розчинився в людях, а щоб все ж не мали сумніві у тому, що він пророк, Амарові необхідно зникнути, сотворити видимість вознесіння пророка, тіло якого рознесеться на шматки, на небо.
Отож, пророк, що «розчинившись у людях, перестає бути пророком», лишає людську правду — ту правду, що одним утримує владу, блага, розкоші, інших утішить: «не існує раз назавше заданої однієї для всіх правди, єдиного Добра, єдиного Зла, — є одвічна боротьба Бога з Дияволом».
П'єса «Пророк», написана в період назріваючих суспільно-моральних катаклізмів, — це своєрідна драма-притча про блукання людини у лабіринтах земного буття, про її трагічні помилки в духовно-моральному виборі, у пошуках соціально-етичних гармоній, суспільних і моральних ідеалів. Це й сповідь самого автора про власне болісне пізнання Істини. Драма «Пророк» — це свідчення про досягнення великим майстром вершини світового модерну в жанрі соціально-психологічної, політичної драматургії.
В. Симоненко Письменника, творчість якого спричинила розвиток нового напрямку в українській літературі, слава якого гриміла на рідній землі майже три десятиліття, було грубо, безжально викинуто зі скарбниці національної культури, його твори вилучено з бібліотек, а на його ім'я було накладено табу. Та, нарешті, настав час, коли можна і говорити про В. Винниченка, і читати його твори, і глибоко вивчати його життя і творчість. Вимушена еміграція жалем, тугою озвалася у серці письменника, але була надзвичайно плідною, творчою. Винниченко залишив нам величезний доробок: повісті, оповідання, драматичні твори, щоденники, листи. В українську літературу ввірвався яскравий метеорит, бунтівливий дух революціонера в житті та в літературі. Він бачив і сприймав життя в усій повноті його суперечностей, сам переживав багато драматичних ситуацій, які відобразив у своїх творах емоційно, гостро, з усією повнотою самовираження своїх героїв.
Винниченко-драматург — це понад двадцять п'єс. Його п'єси інтригували, захоплювали і дратували. Від першої п'єси «Дисгармонія» і до останньої «Пророк», яка зовсім недавно повернулася в Україну, бо зберігалася в особистому архіві письменника в США, драматург намагався прискорити вихід українського театру на європейську арену.
Драму «Пророк» написано 1930 року. Уже сама назва твору свідчить про його належність до «пророчої» драми, представленої в українській та світовій літературі творами Лесі Українки «Кассандра», «Руфін і Прісцілла», М. Куліша «Народний Малахій», «Маклена ґраса». У своїй драмі В. Винниченко звернувся до теми людської особистості, що взяла на себе нездійсненне завдання змінити світ.
У часи моральних та соціальних катаклізмів у суспільстві неодмінно виникає інтерес до виняткових особистостей, які володіють надприродними здібностями. Згадаймо «распутінщину», а у наш час, «івановців», «кривоноговців», «мунівців». Так і головний герой драми Амар — неординарна людина, що навіяла на маси суспільний психоз, вирішив узяти на себе складну роль новоявленого Месії—духовного, морального та й фізичного лікаря потомленого людства. Амар справді володіє незвичайними, недоступними людству можливостями: міг зрушити силою енергетичної думки скелю, зупинити машини, зняти електричний струм на смертному кріслі, залишаючись при цьому живим і неушкодженим. Заявивши про себе як про посланця Бога, Амар проповідує серед людей любов і братерство, обіцяє з'єднати розбиту чварами й негараздами людську родину, повернути їй «загублений рай». Виступи пророка, що нагадують проповіді Христа, його помисли і слова цілком щирі: «...радійте, кажу вам, брати мої! Витріть сльози і хай радість заграє в очах і на вустах ваших. Не для сліз і зойків я прийшов, а для радості і щастя. Хай же радість буде з вами!» Але Амар не врахував, у яке суспільство він потрапив — воно поглинуте користолюбством і брехнею, де найбільшими заповідями життя, за висловом нудьгуючої красуні — багачки Кет, є «безсердечність» і «грошолюбство». Та й правда ж у кожного своя. Незвичайні здібності, проповіді любові й миру не дали самі по собі ні можливостей, ні права Амару дорівнюватися до Бога. Ревна християнка Ведд, трактуючи чудеса пророка як прояви сатанинських сил, говорить: «...з другого боку, ні хреста, ні Біблії не визнає. Так хто ж це такий, скажіть мені, будь ласка?!» А генерал Райт прекрасно усвідомлює наївність ілюзій про рівність, про обіцяний мир, що його може дати амар'янська віра: «Я вважаю індуса Амара за авантюриста, а вчення його шкідливе і навіть злочинне». Райт ні на іскорку не сумнівається в людському, а не божественному призначенні Амара: «Ти сам не знаєш, що ти робиш. Ти не знаєш, що, виявляючи любов до одних, ти цією самою любов'ю неминуче, доконче виявляєш ворожнечу до других. Ти не знаєш, що в нас, що для одних добро, то воно для других є зло. Ти зійди з свого трону й подивися, що діється в країні, де ти вчиш любові. Все в гарячці, все в замішанні...»
Драматург показав трагізм людини, яка насмілилася взяти на себе роль намісника Бога на землі, місію перекроювання усталених суспільних норм співжиття. Амар, хоча і неординарна людина, але часом він і гнівається, і виражає свої амбіції, врешті, плотські пристрасті йому теж не байдужі. Саме взаємини з Кет розвіюють міф про божественне призначення Амара: тілесне взяло верх, втратив свої незвичайні здібності, усвідомлення того, що народ обманутий ним, засліплений вірою в нього як месію. Немає чого йому тут, на землі, робити, він розчинився в людях, а щоб все ж не мали сумніві у тому, що він пророк, Амарові необхідно зникнути, сотворити видимість вознесіння пророка, тіло якого рознесеться на шматки, на небо.
Отож, пророк, що «розчинившись у людях, перестає бути пророком», лишає людську правду — ту правду, що одним утримує владу, блага, розкоші, інших утішить: «не існує раз назавше заданої однієї для всіх правди, єдиного Добра, єдиного Зла, — є одвічна боротьба Бога з Дияволом».
П'єса «Пророк», написана в період назріваючих суспільно-моральних катаклізмів, — це своєрідна драма-притча про блукання людини у лабіринтах земного буття, про її трагічні помилки в духовно-моральному виборі, у пошуках соціально-етичних гармоній, суспільних і моральних ідеалів. Це й сповідь самого автора про власне болісне пізнання Істини. Драма «Пророк» — це свідчення про досягнення великим майстром вершини світового модерну в жанрі соціально-психологічної, політичної драматургії.
