Євген Плужник: власний погляд на навколишній світ
Бачив життя до останньогодна сотнями ран!Євген ПлужникСеред тих, кому судилося «Розстріляне Безсмертя», постає талановитий поет Євген Плужник. Доля подарувала йому всього 38 років (1898-1936). Тяжко хворий на сухоти, він був заарештований і засланий до концтабору на Соловки, там і помер.
Скільки їх, молодих, талановитих, люблячих світ і життя, розтоптав чобіт сталінських інквізицій?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сіті людоловів. З особливою ретельністю полювали на опозиційний талановитий світ мистецтва, на духовну еліту з її життєтворчим духом.
Євген Плужник — людина з вершин незвичайного таланту, тихої вдачі, стриманий, навіть обережний. Тримався незалежно, і цього було досить...Він не був «ворогом народу», ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозуміти, осмислити, «...бачив життя... сотнями рані..» Його твори стали вираженням правди й совісті. Хто ще міг так щиро ввірити себе сучасникам?
Суди мене судом твоїм суворим,Сучаснику! — Нащадки безсторонніПростять мені і помилки, й вагання...Поет переконаний, що зрозуміють його:І пізній сум, і радість передчасну, —Їм промовлятиме моя спокійна щирість.
Отже, саме «спокійна щирість» була основою його світобачення та світосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-ті роки почалися в Україні судово-політичні процеси.Читаєш чисті й проникливі рядки поета і розумієш, що світ його душі міститься у душі багатостраждального українського народу:
Ой, упали ж та впали криваві росиНа тихенькі-тихі поля...Мій народе! Темний і босий!Хай святиться твоє ім'яВражає глибина думок і почуттів Є. Плужника. Життєву науку він пізнає
у природі:Вчись у природи творчого спокоюВ дні вересневі. Мудро на землі......Вір і наслідуй.Вічність природи, Всесвіту навіває філософські роздуми про вічність і незнищенність краси:
...Я дивлюсь і бачу: все навікиНа цій осінній лагідній землі...Життєву даль йому відкривали «...пелюстки вуст дитячих», чиста душа, перша зустріч і любов. У найскрутніші хвилини втоми і зневір'я звертався до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:
І знову в серці відчуваю мир яІ тихий голос радісних надій.Отже, прагнення миру і радісні надії були йому так необхідні Поезія Є. Плужника, як і його життя, адресована суспільству. Задля майбутнього суспільства він здатний на самопожертву:
Благословен єси, часе мій!О, жорстокий І весь в крові!— Це нічого, що я, мов гній, —Під посіви твої нові!Ця жертовність життєстверджуюча: «Бо ось вірю і зросту колись». Вийшовши з народних витоків, страждаючи за народ, останнім шматком хліба ділячись із сусідськими дітьми у голодному 1933-му, Є. Плужник увійшов у безсмертя, вірячи у торжество добра:
Зійде колись велетенський посівТишею вірних днів!
Скільки їх, молодих, талановитих, люблячих світ і життя, розтоптав чобіт сталінських інквізицій?! Особливих провин не шукали, варто було лише потрапити у сіті людоловів. З особливою ретельністю полювали на опозиційний талановитий світ мистецтва, на духовну еліту з її життєтворчим духом.
Євген Плужник — людина з вершин незвичайного таланту, тихої вдачі, стриманий, навіть обережний. Тримався незалежно, і цього було досить...Він не був «ворогом народу», ворогом радянського ладу. Плужник намагався його зрозуміти, осмислити, «...бачив життя... сотнями рані..» Його твори стали вираженням правди й совісті. Хто ще міг так щиро ввірити себе сучасникам?
Суди мене судом твоїм суворим,Сучаснику! — Нащадки безсторонніПростять мені і помилки, й вагання...Поет переконаний, що зрозуміють його:І пізній сум, і радість передчасну, —Їм промовлятиме моя спокійна щирість.
Отже, саме «спокійна щирість» була основою його світобачення та світосприйняття, яку не могли пробачити йому, коли у 20-ті роки почалися в Україні судово-політичні процеси.Читаєш чисті й проникливі рядки поета і розумієш, що світ його душі міститься у душі багатостраждального українського народу:
Ой, упали ж та впали криваві росиНа тихенькі-тихі поля...Мій народе! Темний і босий!Хай святиться твоє ім'яВражає глибина думок і почуттів Є. Плужника. Життєву науку він пізнає
у природі:Вчись у природи творчого спокоюВ дні вересневі. Мудро на землі......Вір і наслідуй.Вічність природи, Всесвіту навіває філософські роздуми про вічність і незнищенність краси:
...Я дивлюсь і бачу: все навікиНа цій осінній лагідній землі...Життєву даль йому відкривали «...пелюстки вуст дитячих», чиста душа, перша зустріч і любов. У найскрутніші хвилини втоми і зневір'я звертався до Т. Г. Шевченка, у нього поет черпав сили:
І знову в серці відчуваю мир яІ тихий голос радісних надій.Отже, прагнення миру і радісні надії були йому так необхідні Поезія Є. Плужника, як і його життя, адресована суспільству. Задля майбутнього суспільства він здатний на самопожертву:
Благословен єси, часе мій!О, жорстокий І весь в крові!— Це нічого, що я, мов гній, —Під посіви твої нові!Ця жертовність життєстверджуюча: «Бо ось вірю і зросту колись». Вийшовши з народних витоків, страждаючи за народ, останнім шматком хліба ділячись із сусідськими дітьми у голодному 1933-му, Є. Плужник увійшов у безсмертя, вірячи у торжество добра:
Зійде колись велетенський посівТишею вірних днів!
