Краса людини і природи у кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна» (Варіант 1)
В людських сердець незаймані глибиниСвоїм він серцем глибоко проник —Співець краси, природи і людини,
Душі людської дивний чарівник.І. ГончаренкоОлександр Петрович Довженко — видатний український письменник, публіцист, кінорежисер, громадський діяч. Твори його — це живлюща криниця думок, знань, почуттів, барв, це своєрідний літопис історії свого народу. У всіх Довженківських творах постійним акордом звучить неповторна, задумлива і радісна краса мальовничих берегів Десни, благородство і чесність трудівників землі, серед яких і минуло дитинство майбутнього митця.
Довженко вказував, що одним із джерел його творчості є «гаряча любов до природи», гостре відчуття її краси. «У нас була казкова сіножать на Десні. До самого кінця життя вона залишається в моїй пам'яті як найкрасивіше місце на всій землі».
Уже шістдесятирічним написав О. Довженко хвилюючу автобіографічну кіноповість «Зачарована Десна», адже на схилі літ, завершуючи свій життєвий шлях, людина завжди згадує своє дитинство.Спогади про дитинство Сашка Довженка, про чарівних у своїй простоті людей праці, про мальовничу українську природу лягли в основу кіноповісті.
З синівською любов'ю і гордістю пише О. Довженко про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його, про тих людей, які до революції були пригнічені тяжким безпросвітним життям, а з них можна було написати, за словами автора, портрети апостолів і мислителів.
Зворушливо і щиро змалював Довженко образи простих людей: матір, яка найбільш за все любила саджати в городі всяку рослину, щоб «проізростала»; батька — прекрасного у своїй доброті, щирості і любові до праці; свого діда Семена, який найбільше любив сонце і грівся на старому погребі, на якому він і помер, коли прийшов його час; свою добру, але сварливу бабу Марусину, яка проклинала все, що потрапляло їй на очі, а «прокльони лилися з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета».
Найбільш виразно О. Довженко малює образ батька. Через його портрет письменник поетизує земну красу трудівника. «Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів». З великою любов'ю автор описує свого батька в роботі — який із нього хлібороб, а який косар! Здається, що він міг би всю землю обкосити. А яка музика лине по всьому селі, коли батько клепає косу — нею зачаровується все навколо.
Героям кіноповісті праця завжди приносить радість. Згадаймо образ косаря Самійла, краса якого — в його таланті: він «орудував косою, як добрий маляр пензлем — легко й вправно». Сусіди навіть забули його прізвище і звали просто Самійло-косар. Через образи селян, які змальовані в кіноповісті «Зачарована Десна», Олександр Довженко високо підніс трудівника, людину, закохану у свою землю, людину-сіяча, творця.
Пензлем захопленого живописця малює О. Довженко у кіноповісті неповторну красу української природи, пейзажі промовляють до читача своїми барвами, створюють ілюзію безпосереднього споглядання. Очима малого сільського хлопчика Сашка автор простежує і передає красу ріки Десни, її мальовничих берегів, зелених левад та городів. Герої повісті живуть одним життям з природою: зимою мерзнуть, літом смажаться на сонці, восени місять грязь, а весною все село заливало водою. «І хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя», — зазначає автор. Це світ, побачений очима дитини, маленького Сашка, але таким бачив його і зрілий художник Олександр Довженко. Природа, любов до неї й уміння відчувати її красу пробуджує в людині творця. Змальовуючи життя старого, дореволюційного села, письменник показує його як лист у «дороге і святе моє сучасне». «Зачарована Десна» — справді незвичайний твір. Це щемливі спогади про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця про взаємини людини і природи, про могутність народу-творця, про минуле і майбутнє України, про сенс людського буття.
«Зачарована Десна» — це гімн людській праці, яка своїми мозолястими руками вирощує хліб і створює всі земні блага.Не довелось митцеві, який в останні роки життя був переслідуваний і гнаний за любов до людини, до рідної України, побачити на екрані «Зачарованої Десни». її екранізацію здійснила в шістдесяті роки «відлиги» його дружина Юлія Солнцева. І зажили на екрані маленький Сашко, його добрий і працьовитий батько, невтомна ненька, вироблений і згорблений роками дід Семен і баба Марусина з її вічними прокльонами, а також зачарована ріка Десна з піщаними крутими берегами, квітучі луки, які топтав Сашко босими ногами.
Творчість Олександра Петровича Довженка належить сучасникам його, належатиме і нащадкам. Вона близька всім, хто любить Україну, вболіває за її майбутнє, вірить в безсмертя свого народу.
Душі людської дивний чарівник.І. ГончаренкоОлександр Петрович Довженко — видатний український письменник, публіцист, кінорежисер, громадський діяч. Твори його — це живлюща криниця думок, знань, почуттів, барв, це своєрідний літопис історії свого народу. У всіх Довженківських творах постійним акордом звучить неповторна, задумлива і радісна краса мальовничих берегів Десни, благородство і чесність трудівників землі, серед яких і минуло дитинство майбутнього митця.
Довженко вказував, що одним із джерел його творчості є «гаряча любов до природи», гостре відчуття її краси. «У нас була казкова сіножать на Десні. До самого кінця життя вона залишається в моїй пам'яті як найкрасивіше місце на всій землі».
Уже шістдесятирічним написав О. Довженко хвилюючу автобіографічну кіноповість «Зачарована Десна», адже на схилі літ, завершуючи свій життєвий шлях, людина завжди згадує своє дитинство.Спогади про дитинство Сашка Довженка, про чарівних у своїй простоті людей праці, про мальовничу українську природу лягли в основу кіноповісті.
З синівською любов'ю і гордістю пише О. Довженко про середовище, з якого він вийшов, яке виростило його, про тих людей, які до революції були пригнічені тяжким безпросвітним життям, а з них можна було написати, за словами автора, портрети апостолів і мислителів.
Зворушливо і щиро змалював Довженко образи простих людей: матір, яка найбільш за все любила саджати в городі всяку рослину, щоб «проізростала»; батька — прекрасного у своїй доброті, щирості і любові до праці; свого діда Семена, який найбільше любив сонце і грівся на старому погребі, на якому він і помер, коли прийшов його час; свою добру, але сварливу бабу Марусину, яка проклинала все, що потрапляло їй на очі, а «прокльони лилися з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета».
Найбільш виразно О. Довженко малює образ батька. Через його портрет письменник поетизує земну красу трудівника. «Весь в полоні у сумного і весь в той же час з якоюсь внутрішньою високою культурою думок і почуттів». З великою любов'ю автор описує свого батька в роботі — який із нього хлібороб, а який косар! Здається, що він міг би всю землю обкосити. А яка музика лине по всьому селі, коли батько клепає косу — нею зачаровується все навколо.
Героям кіноповісті праця завжди приносить радість. Згадаймо образ косаря Самійла, краса якого — в його таланті: він «орудував косою, як добрий маляр пензлем — легко й вправно». Сусіди навіть забули його прізвище і звали просто Самійло-косар. Через образи селян, які змальовані в кіноповісті «Зачарована Десна», Олександр Довженко високо підніс трудівника, людину, закохану у свою землю, людину-сіяча, творця.
Пензлем захопленого живописця малює О. Довженко у кіноповісті неповторну красу української природи, пейзажі промовляють до читача своїми барвами, створюють ілюзію безпосереднього споглядання. Очима малого сільського хлопчика Сашка автор простежує і передає красу ріки Десни, її мальовничих берегів, зелених левад та городів. Герої повісті живуть одним життям з природою: зимою мерзнуть, літом смажаться на сонці, восени місять грязь, а весною все село заливало водою. «І хто цього не знає, не знає тієї радості і повноти життя», — зазначає автор. Це світ, побачений очима дитини, маленького Сашка, але таким бачив його і зрілий художник Олександр Довженко. Природа, любов до неї й уміння відчувати її красу пробуджує в людині творця. Змальовуючи життя старого, дореволюційного села, письменник показує його як лист у «дороге і святе моє сучасне». «Зачарована Десна» — справді незвичайний твір. Це щемливі спогади про дитинство і разом з тим глибокі філософські роздуми великого митця про взаємини людини і природи, про могутність народу-творця, про минуле і майбутнє України, про сенс людського буття.
«Зачарована Десна» — це гімн людській праці, яка своїми мозолястими руками вирощує хліб і створює всі земні блага.Не довелось митцеві, який в останні роки життя був переслідуваний і гнаний за любов до людини, до рідної України, побачити на екрані «Зачарованої Десни». її екранізацію здійснила в шістдесяті роки «відлиги» його дружина Юлія Солнцева. І зажили на екрані маленький Сашко, його добрий і працьовитий батько, невтомна ненька, вироблений і згорблений роками дід Семен і баба Марусина з її вічними прокльонами, а також зачарована ріка Десна з піщаними крутими берегами, квітучі луки, які топтав Сашко босими ногами.
Творчість Олександра Петровича Довженка належить сучасникам його, належатиме і нащадкам. Вона близька всім, хто любить Україну, вболіває за її майбутнє, вірить в безсмертя свого народу.
