«Червоне — то любов, а чорне — то журба» (інтимна лірика Дмитра Павличка) (варіант 2)
Дмитро Васильович Павличко... Український поет — лірик. Депутат Верховної Ради України. Дипломат. Він завітав до нас з дніпровської кручі, з тих місць, з яких видніється в блакитній далечі Лівобережжя.
Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам:Хиляться Карпати до Дніпра,Відбива Славута їхню вроду.Я не знаю більшого добра,Як добро возз'єднання народу.
Почавши свою творчість у 1953 році, Павличко через декілька років був визнаний талановитим поетом України.В творчому доробку поета — лірика багато задушевних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано поезії, де розкрита ніжна душа закоханого юнака. Поетичний голос Д. Павличка ще по-юнацькому слабкий, нерівний, але в його віршах присутнє те, що тільки й робить поезію поезією, — щире й гаряче почуття, вогонь душі схвильованої і враженої. У вірші «Коли ми йшли удвох з тобою» — вічна проблема кохання, ставлення до природи, до хліба, до праці як мірила оцінки людини.
Образи вірша постають у контрасті. Юнак гладить золоте колосся, а його кохана дівчина топче колоски, «немов траву безплідну, дику». Конфлікт вірша складний, він відображає глибоку душевну драму ліричного героя.У Дмитра Павличка багато шанувальників. Його обдарування яскравими барвами висвітлюється в книгах про красу і вірність любові, чистого почуття, яке наснажує, одухотворює, оновлює, кличе. Ліричний герой віршів переживає і радість кохання, і очікування милої, і гіркоту розлук та розчарувань.
Світова література знає немало інтимної лірики найчистішої проби. Це і сонети Петрарки, і лірика Пушкіна, неповторне «Зів'яле листя» І. Франка, поезія Єсеніна і Сосюри.Та не поступається своєю класичною довершеністю і інтимна лірика Д. Пав-личка. У циклі «Пахощі хвої» зібрані вірші про кохання і вірність, про духовне багатство людини. Ця тема пізніше продовжена в збірнику «Гранослов » і найглибше розроблена в збірці «Таємниця твого обличчя».
Інтимна лірика Павличка пристрасна, сповнена ніжності і емоцій. Поет впевнений, що сила любові може не тільки виховати, але і перевиховати людину. Любов спонукає коханого чи кохану до нових звершень, робить людину благородною, чистою, підносить її в помислах і ділах.
Для поета не існує нереальної любові. Для нього вона — Бог. До неї звернені слова благання:З'явись, благослови, зігрій,Якщо ти є, якщо ти є!Мінливість почуттів ліричного героя віддзеркалюється в поезіях «Дзвенить у зорях небо чисте», «Я стужився, мила, за тобою». У другому вірші — улюблений образ Явора та його милої Яворини, їхнє безнадійне кохання. Явір стає символом болю, туги, нездоланного любовного почуття:
Він не знає, що надійдуть люди,Зміряють його на поруби.Розітнуть йому печальні груди,Скрипку зроблять із його журби.Поет виспівав свою «Таємницю...» наче одним подихом, вклавши в неї радість, тиху печаль і тугу збентеженого закоханого серця.
Багато ліричних віршів поета Дмитра Павличка покладено на музику, кращий з них — «Два кольори». Поет лаконічно відтворив життєвий шлях ліричного героя, якого по розмаїтих стежках супроводжує вишита материними руками сорочка.
Кольорова гама українських вишивок — багата, та переважають два кольори: червоний і чорний. Синонімом першого є любов, другого — журба. Радість і смуток, веселість і печаль переплелися в серці ліричного героя. Ліричний герой зберіг найсвятіше — «горсточок старого полотна і вишите... життя на ньому». Дмитро Павличко якось сказав, що поезія — це мова молодих. Ці слова стали ніби девізом його життя, а молодь - головним ліричним героєм поезій, багато з яких покладено на музику композитором Олександром Білашем.
Багато випробувань випало на його долю, але він завжди залишався вірним своїм ідеалам:Хиляться Карпати до Дніпра,Відбива Славута їхню вроду.Я не знаю більшого добра,Як добро возз'єднання народу.
Почавши свою творчість у 1953 році, Павличко через декілька років був визнаний талановитим поетом України.В творчому доробку поета — лірика багато задушевних віршів. Уже в перших його збірках опубліковано поезії, де розкрита ніжна душа закоханого юнака. Поетичний голос Д. Павличка ще по-юнацькому слабкий, нерівний, але в його віршах присутнє те, що тільки й робить поезію поезією, — щире й гаряче почуття, вогонь душі схвильованої і враженої. У вірші «Коли ми йшли удвох з тобою» — вічна проблема кохання, ставлення до природи, до хліба, до праці як мірила оцінки людини.
Образи вірша постають у контрасті. Юнак гладить золоте колосся, а його кохана дівчина топче колоски, «немов траву безплідну, дику». Конфлікт вірша складний, він відображає глибоку душевну драму ліричного героя.У Дмитра Павличка багато шанувальників. Його обдарування яскравими барвами висвітлюється в книгах про красу і вірність любові, чистого почуття, яке наснажує, одухотворює, оновлює, кличе. Ліричний герой віршів переживає і радість кохання, і очікування милої, і гіркоту розлук та розчарувань.
Світова література знає немало інтимної лірики найчистішої проби. Це і сонети Петрарки, і лірика Пушкіна, неповторне «Зів'яле листя» І. Франка, поезія Єсеніна і Сосюри.Та не поступається своєю класичною довершеністю і інтимна лірика Д. Пав-личка. У циклі «Пахощі хвої» зібрані вірші про кохання і вірність, про духовне багатство людини. Ця тема пізніше продовжена в збірнику «Гранослов » і найглибше розроблена в збірці «Таємниця твого обличчя».
Інтимна лірика Павличка пристрасна, сповнена ніжності і емоцій. Поет впевнений, що сила любові може не тільки виховати, але і перевиховати людину. Любов спонукає коханого чи кохану до нових звершень, робить людину благородною, чистою, підносить її в помислах і ділах.
Для поета не існує нереальної любові. Для нього вона — Бог. До неї звернені слова благання:З'явись, благослови, зігрій,Якщо ти є, якщо ти є!Мінливість почуттів ліричного героя віддзеркалюється в поезіях «Дзвенить у зорях небо чисте», «Я стужився, мила, за тобою». У другому вірші — улюблений образ Явора та його милої Яворини, їхнє безнадійне кохання. Явір стає символом болю, туги, нездоланного любовного почуття:
Він не знає, що надійдуть люди,Зміряють його на поруби.Розітнуть йому печальні груди,Скрипку зроблять із його журби.Поет виспівав свою «Таємницю...» наче одним подихом, вклавши в неї радість, тиху печаль і тугу збентеженого закоханого серця.
Багато ліричних віршів поета Дмитра Павличка покладено на музику, кращий з них — «Два кольори». Поет лаконічно відтворив життєвий шлях ліричного героя, якого по розмаїтих стежках супроводжує вишита материними руками сорочка.
Кольорова гама українських вишивок — багата, та переважають два кольори: червоний і чорний. Синонімом першого є любов, другого — журба. Радість і смуток, веселість і печаль переплелися в серці ліричного героя. Ліричний герой зберіг найсвятіше — «горсточок старого полотна і вишите... життя на ньому». Дмитро Павличко якось сказав, що поезія — це мова молодих. Ці слова стали ніби девізом його життя, а молодь - головним ліричним героєм поезій, багато з яких покладено на музику композитором Олександром Білашем.
