Новаторство поезії Василя Стуса
Василь Стус... Це ім'я викликає подив, бо життя його було коротке, але яскраве. Доля — трагічна. Творчість — національна гордість, бо є духовним надбанням. В чому ж його сила і своєрідність таланту?! Так, саме таланту XX століття. Його поправу можна назвати Людиною з великою букви, бо вболівав за свій народ, переживав із ним печалі і радощі, був патріотом своєї землі, справжнім громадянином країни.
У своїх поезіях Василь Стус відтворив добро і справедливість, правду і гуманність. Він не мислив життя без України, ця безмежна любов проходила через усі його твори.О, земле втрачена, явисяБодай у зболеному сні
І лазурово простелися,Промийся мертвому мені!І поверни у дні забуті;Росою згадок окропи,Віддай усе благій покутіІ тихо вимов: лихо, спи!...Сонця хлопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,В далеких по життєвих ерахМої розтанули сліди.Минуле, озовися, де ти?Забуті радощі, жалі.О, земле втрачена, явисяБодай у зболеному сні,І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.Твори Стуса напливають на читача сюжетними гомінливими хвилями, вливаються в душу, суще, розум. Мало знайдеться серед його поетичної спадщини «сюжетних» віршів, які читач міг би переповісти своїми словами
Його поезія — новаторська за своєю суттю, оригінальна філософським осмисленням буттям, вона нелегка для розуміння, бо поет часто відходить від установлених канонів образотворення, смислів деформує слова й поняття.
Він розмірковує над сутністю людського існування, шукає шляхи боротьби за людську правду.Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,Всі правдолюби, сорт би вас побрав!Чи людська добрість — тільки доти добрість,
Поки без сил, без мужності , без правзапомогти, зарадити, вступитися,Стражденного в нещасті прихиститьІ зважитись боротися, щоб жити,І зважитись померти, аби жить?Здебільшого вірші у збірках «Круговерть» та «Зимові дерева» — роздуми над життям людини, виступити проти переслідувань, утисків усього українського.
У табірних поезіях звучить мотив трагічної долі, самотності, приреченості. В. Стус також перегортає заплямовані сторінки історії свого народу: міжусобиці в Україні, братовбивства, продаж українців у ясир, підняття руки на матір, У вірші «За літописом самовидця» автор подає жахливу картину:
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножаЗа хмарою хмари. З димом пожарів — високоЗоріє на пустку усмерть сполотнілим божа.Як бачимо, його поезія — це біль свого часу. Він відчував її гостро і тонко, він пророкував так точно, що ми зараз дивуємося. Все це робить його неповторним, вічним.
У своїх поезіях Василь Стус відтворив добро і справедливість, правду і гуманність. Він не мислив життя без України, ця безмежна любов проходила через усі його твори.О, земле втрачена, явисяБодай у зболеному сні
І лазурово простелися,Промийся мертвому мені!І поверни у дні забуті;Росою згадок окропи,Віддай усе благій покутіІ тихо вимов: лихо, спи!...Сонця хлопочуться в озерах,
Спадають гуси до води,В далеких по життєвих ерахМої розтанули сліди.Минуле, озовися, де ти?Забуті радощі, жалі.О, земле втрачена, явисяБодай у зболеному сні,І лазурово простелися,
І душу порятуй мені.Твори Стуса напливають на читача сюжетними гомінливими хвилями, вливаються в душу, суще, розум. Мало знайдеться серед його поетичної спадщини «сюжетних» віршів, які читач міг би переповісти своїми словами
Його поезія — новаторська за своєю суттю, оригінальна філософським осмисленням буттям, вона нелегка для розуміння, бо поет часто відходить від установлених канонів образотворення, смислів деформує слова й поняття.
Він розмірковує над сутністю людського існування, шукає шляхи боротьби за людську правду.Сидять по шпарах всі мужі хоробрі,Всі правдолюби, сорт би вас побрав!Чи людська добрість — тільки доти добрість,
Поки без сил, без мужності , без правзапомогти, зарадити, вступитися,Стражденного в нещасті прихиститьІ зважитись боротися, щоб жити,І зважитись померти, аби жить?Здебільшого вірші у збірках «Круговерть» та «Зимові дерева» — роздуми над життям людини, виступити проти переслідувань, утисків усього українського.
У табірних поезіях звучить мотив трагічної долі, самотності, приреченості. В. Стус також перегортає заплямовані сторінки історії свого народу: міжусобиці в Україні, братовбивства, продаж українців у ясир, підняття руки на матір, У вірші «За літописом самовидця» автор подає жахливу картину:
Украдене сонце зизить схарапудженим оком,Мов кінь навіжений, що чує під серцем ножаЗа хмарою хмари. З димом пожарів — високоЗоріє на пустку усмерть сполотнілим божа.Як бачимо, його поезія — це біль свого часу. Він відчував її гостро і тонко, він пророкував так точно, що ми зараз дивуємося. Все це робить його неповторним, вічним.
