Мої роздуми над піснею А. Малишка «Вчителька»
Школа і перша вчителька — це найдорожче з нашого дитинства, те, що людина проносить через життя.Я з глибокою вдячністю згадую свою першу вчительку Ніну Іванівну. Адже колись вона, усміхнена, з барвистими квітами в руках, повела нас до країни знань. Із надзвичайним терпінням вчила не тільки читати й писати, а й любити працю, шанувати батьків, бути чуйними й чесними. Мабуть, тому так багато книг, оповідань, віршів, пісень присвячено вчителям. Андрій Малишко теж обрав темою однієї зі своїх пісень розповідь про першого друга. Це пісня «Вчителька». Поет з любов'ю і ніжністю змальовує образ вчительки. Вчителька — невтомна трудівниця і тоді, коли зацвітають сади і коли «летять-летять в небі журавлі».
Це вона відкриває світ прекрасного дітям, вчить рідній мові. її життя ніби відлічується шкільними дзвониками — останнім і першим. А між ними невтомна праця:На столі лежать зошитки малі,І роботи час проганяє втому.
Багато дітей вчила вона. Розлетілися випускники по світу.Скільки підросло й полетіло насВ молодій весні, в колосистім полі.А на неї вже знову чекають інші діти. Це повторюється з року в рік. Багато горя пережила ця жінка. У роки війни втратила двох синів:
В партизанську ніч посивіла ти,Як в тяжкий морозНепожата нива.Але навіть таке страшне горе не погасило в ній любов до світу, до дітей. Адже кожен учень, що пішов від шкільного порога у велике життя, залишив їй свою частку радощів і тривог, а в дорогу взяв її мрії та сподівання.
І звучить над світом пісня А. Малишка, відгукується у наших серцях:Вчителько моя, зоре світова!
Це вона відкриває світ прекрасного дітям, вчить рідній мові. її життя ніби відлічується шкільними дзвониками — останнім і першим. А між ними невтомна праця:На столі лежать зошитки малі,І роботи час проганяє втому.
Багато дітей вчила вона. Розлетілися випускники по світу.Скільки підросло й полетіло насВ молодій весні, в колосистім полі.А на неї вже знову чекають інші діти. Це повторюється з року в рік. Багато горя пережила ця жінка. У роки війни втратила двох синів:
В партизанську ніч посивіла ти,Як в тяжкий морозНепожата нива.Але навіть таке страшне горе не погасило в ній любов до світу, до дітей. Адже кожен учень, що пішов від шкільного порога у велике життя, залишив їй свою частку радощів і тривог, а в дорогу взяв її мрії та сподівання.
І звучить над світом пісня А. Малишка, відгукується у наших серцях:Вчителько моя, зоре світова!
