Кого і за що засуджує Г. Сковорода у своїх байках
Видатний поет-мислитель Г. С Сковорода був і зачинателем української літературної байки. У 1774 році він склав збірку «Басні Харьковскія», до якої увійшли тридцять байок. У них він висміював гонитву козацької старшини за дворянськими титулами, викривав поміщиків-паразитів, що живуть за рахунок народу, стверджував повагу до трудящого люду.
Кілька байок Г. Сковорода присвятив злободенній темі про справжню цінність людини. Такою є байка «Ворона і Чиж». Автор показав короткозорість і егоїзм Ворони, яка назвала Чижа жабою за те, що він зеленого кольору. Хоча Ворона своїм співом більше нагадує квакання жаби. У кінцевому афоризмі — мораль байки: про людину слід судити не за зовнішніми якостями, а «Сердце и нравы человеческие, кто он таков, свидетельствовать должны...»
У своїх байках Г. Сковорода доводив, що гідність людини визначають не титули й багатство, а її праця й чесність. У байці «Голова і Тулуб» автор засудив паразитизм і чванливість панів. Провідною темою більшості творів Г. Сковороди є тема «сродної праці», бо він вважав, що єдиним джерелом людського щастя є вільна праця за покликанням. Найповніше розкриває віру автора у величезне значення праці байка «Пчела і Шершень». Вона виражає погляди Сковороди на життєву необхідність трудитися, прославляє працю на благо суспільства й засуджує паразитичне існування ледарів та нероб. Шершень насміхається з Бджоли, що вона працює на інших, а Бджола-трудівниця засуджує тих, хто живе за рахунок інших, хто від народження лише п'є та їсть. Г. Сковорода різко засуджував дармоїдство поміщиків, називав їх шершнями або трутнями суспільства.
У своїх байках Г. Сковорода описав мисливську собаку, найвеселішу тоді, коли полює зайця; змалював нудьгу бджоли, яка вмирає, хоча й замкнена була в достатку, бо не може літати, збираючи мед із запашних квітів.Отже, у своїх байках Сковорода утверджував високоетичні істини, осуджував негативні явища у суспільному житті, висміював недоліки й людські вади. А ще байкар закликав до чесності й справедливості, розсудливості й працелюбності.
Кілька байок Г. Сковорода присвятив злободенній темі про справжню цінність людини. Такою є байка «Ворона і Чиж». Автор показав короткозорість і егоїзм Ворони, яка назвала Чижа жабою за те, що він зеленого кольору. Хоча Ворона своїм співом більше нагадує квакання жаби. У кінцевому афоризмі — мораль байки: про людину слід судити не за зовнішніми якостями, а «Сердце и нравы человеческие, кто он таков, свидетельствовать должны...»
У своїх байках Г. Сковорода доводив, що гідність людини визначають не титули й багатство, а її праця й чесність. У байці «Голова і Тулуб» автор засудив паразитизм і чванливість панів. Провідною темою більшості творів Г. Сковороди є тема «сродної праці», бо він вважав, що єдиним джерелом людського щастя є вільна праця за покликанням. Найповніше розкриває віру автора у величезне значення праці байка «Пчела і Шершень». Вона виражає погляди Сковороди на життєву необхідність трудитися, прославляє працю на благо суспільства й засуджує паразитичне існування ледарів та нероб. Шершень насміхається з Бджоли, що вона працює на інших, а Бджола-трудівниця засуджує тих, хто живе за рахунок інших, хто від народження лише п'є та їсть. Г. Сковорода різко засуджував дармоїдство поміщиків, називав їх шершнями або трутнями суспільства.
У своїх байках Г. Сковорода описав мисливську собаку, найвеселішу тоді, коли полює зайця; змалював нудьгу бджоли, яка вмирає, хоча й замкнена була в достатку, бо не може літати, збираючи мед із запашних квітів.Отже, у своїх байках Сковорода утверджував високоетичні істини, осуджував негативні явища у суспільному житті, висміював недоліки й людські вади. А ще байкар закликав до чесності й справедливості, розсудливості й працелюбності.
