Як розуміє щастя Григорій Сковорода?
Кожна людина, яка створює матеріальні та духовні цінності, має право на щастя. В цьому Григорій Сковорода був переконаний і стверджував це своїми творами. Він писав, що заради щастя не потрібно далеко їхати, колінкувата перед сильними світу, бо воно завжди і всюди з людиною. Його тільки треба пізнати. Про це йдеться у філософському творі «Вхідні двері до християнської доброчинності».
Високу мораль народу утверджує Г. Сковорода у «Розмові п'яти подорожніх про істинне щастя в житті». Осмислюючи, в чому суть щастя, Григорій Савич переповідає народні притчі, байки, легенди. Його ідеал найвищих якостей — людина з високою гідністю, яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде завжди дбати про тіло й душу і буде щасливою. У творі «Кільце. Дружня розмова про душевний світ» автор говорить про значення спорідненої праці в житті людини, в досягненні людського щастя. Сковорода стверджує, що біда не в тому, що важко віднайти дорогу до щастя, а в тому, що ніхто не хоче шукати і йти своїм шляхом. Філософ розумів життя як нескінченний пошук істини. Саме пошуками нетлінної істини людського щастя є твір «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу». «Бути щасливим, — писав автор, — пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло й бути з ним у злагоді із загальною потребою».
Григорій Савич упевнений, що щастя — це внутрішнє джерело спокою; воно — в наших серцях, у любові до природи, до рідного краю. А щоб стати щасливим, необхідно викорчувати скупість, розкіш, честолюбство, духовні злидні. Потрібно дбати про свою душу, адже тільки здорова душа є основою щасливого буття на землі. Людина, що зрадила свою душу, подібна на птаха, який піймався в золоту клітку ситого життя. Ніякі скарби не можуть принести людині щастя, якщо вона змусила себе все життя займатися ненависною справою заради багатства.
«Філософія серця» Сковороди відображена в його віршах та байках, ниткою вічності тягнеться до наших часів. Наче полум'я, охоплює всі сфери людського життя, спалюючи зло і неправду. Усе природне, близьке серцю вийде освяченим із вогню, принесе людині щастя, посіє в світі добро.
Високу мораль народу утверджує Г. Сковорода у «Розмові п'яти подорожніх про істинне щастя в житті». Осмислюючи, в чому суть щастя, Григорій Савич переповідає народні притчі, байки, легенди. Його ідеал найвищих якостей — людина з високою гідністю, яка не плазує перед тими, хто хоче поставити її на коліна. Така людина буде завжди дбати про тіло й душу і буде щасливою. У творі «Кільце. Дружня розмова про душевний світ» автор говорить про значення спорідненої праці в житті людини, в досягненні людського щастя. Сковорода стверджує, що біда не в тому, що важко віднайти дорогу до щастя, а в тому, що ніхто не хоче шукати і йти своїм шляхом. Філософ розумів життя як нескінченний пошук істини. Саме пошуками нетлінної істини людського щастя є твір «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу». «Бути щасливим, — писав автор, — пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло й бути з ним у злагоді із загальною потребою».
Григорій Савич упевнений, що щастя — це внутрішнє джерело спокою; воно — в наших серцях, у любові до природи, до рідного краю. А щоб стати щасливим, необхідно викорчувати скупість, розкіш, честолюбство, духовні злидні. Потрібно дбати про свою душу, адже тільки здорова душа є основою щасливого буття на землі. Людина, що зрадила свою душу, подібна на птаха, який піймався в золоту клітку ситого життя. Ніякі скарби не можуть принести людині щастя, якщо вона змусила себе все життя займатися ненависною справою заради багатства.
«Філософія серця» Сковороди відображена в його віршах та байках, ниткою вічності тягнеться до наших часів. Наче полум'я, охоплює всі сфери людського життя, спалюючи зло і неправду. Усе природне, близьке серцю вийде освяченим із вогню, принесе людині щастя, посіє в світі добро.
