Вплив давніх язичницьких вірувань на світогляд українського народу (за кіноповістю О. Довженка «Зачарована Десна»)
Незважаючи на те, що християнство на нашу землю прийшло більше тисячі років тому, українці й до сьогодні зберегли елементи давніх вірувань. Особливо це відчутно в селі, де в кожній хаті обов'язково повинен жити домовик, у річці — водяний, а хтось із жінок обов'язково уміє ворожити. І ніяка цивілізація не може витіснити з нашої свідомості цей світ міфів, легенд, казок. У будинках стоять комп'ютери, телевізори, інша складна побутова техніка, а хазяї сучасних чудесних речей різними способами намагаються привітати добрі сили, аби ті їм допомагали, і відігнати чи задобрити темні — аби не заважали.
Український народ любив творити собі богів, Ці міфічні образи дуже близькі до природних форм. Немає страшних, величезних, головатих та рогатих богатирів з ненормальними інстинктами, які так часто зустрічаються у віруваннях інших народів. І хоча розвиток української міфології був призупинений християнством, у народній уяві відбулося змішання давніх богів з християнськими святими. Ця особливість нашого світогляду віддзеркалюється в повісті «Зачарована Десна».
Олександр Довженко пише: «Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких історичних пережитків, слід сказати, що у нас на Вкраїні прості люди в Бога не дуже вірили... Бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувалися утруждати безпосередньо. Тому з мотивами звертались до дрібніших інстанцій...»
Головний герой твору — малий хлопчик Сашко. Його дитячі уявлення і фантазії дивним чином переплітаються з уявленнями і фантазіями нашого народу в дохристиянські часи, а персонажі повісті «Зачарована Десна» нагадують нам сім'ю давніх богів.
Старійшина роду — прадід Тарас, колись чумакував. У нього були добрий голос і лагідний погляд, а руки мав величезні й волохаті, мов коріння. Можливо, не випадково прадід схожий на дерево, адже за давніми українськими віруваннями тіло людини створилося з дерева, а душа — з вогню.
Прабаба Марусина — це Фурія і Гарпія в одній особі. «Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо в світі. їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі».
Вона була схожа на богиню кари і помсти. Але в народі кажуть, що жінка не має права на прокльони. Можливо, причиною багатьох смертей дітей сім'ї Довженків були саме ці нерозумні слова прабаби? З її прокльонами Сашко пов'язує навіть хворобу і смерть кота, якого «...вона проклинала щодня по два-три рази». Дід Семен в уяві маленького хлопчика був схожий і на Бога, і на доброго духа лугу і риби. «Гриби і меди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо... Він не ловив линів у озерах ні волоком, ні топчійкою, а якось наче брав їх з води прямо руками, як китайський фокусник. Вони ніби самі пливли до його рук. Казали, він знав таке слово».
Далека від християнства і Сашкова мати. Вона -- зозуля, що кує розлуку. їй не подобається стародавня хата, в якій живе велика сім'я, і, можливо, за це кожної ночі її душив ображений домовик. І хоч вона ходить до церкви, пече паски, але не розуміє самої суті віри, бо спалила Псалтир діда, та ще і «...по одному листочку, щоб він часом не вибухнув і не розніс печі».
Олександр Довженко у повісті «Зачарована Десна» показав, що язичницькі вірування давнього світу не зникли, вони залишили глибокий слід у світогляді українців.
Український народ любив творити собі богів, Ці міфічні образи дуже близькі до природних форм. Немає страшних, величезних, головатих та рогатих богатирів з ненормальними інстинктами, які так часто зустрічаються у віруваннях інших народів. І хоча розвиток української міфології був призупинений християнством, у народній уяві відбулося змішання давніх богів з християнськими святими. Ця особливість нашого світогляду віддзеркалюється в повісті «Зачарована Десна».
Олександр Довженко пише: «Не вдаючись глибоко в історичний аналіз деяких історичних пережитків, слід сказати, що у нас на Вкраїні прості люди в Бога не дуже вірили... Бога не те щоб не визнавали, а просто з делікатності не наважувалися утруждати безпосередньо. Тому з мотивами звертались до дрібніших інстанцій...»
Головний герой твору — малий хлопчик Сашко. Його дитячі уявлення і фантазії дивним чином переплітаються з уявленнями і фантазіями нашого народу в дохристиянські часи, а персонажі повісті «Зачарована Десна» нагадують нам сім'ю давніх богів.
Старійшина роду — прадід Тарас, колись чумакував. У нього були добрий голос і лагідний погляд, а руки мав величезні й волохаті, мов коріння. Можливо, не випадково прадід схожий на дерево, адже за давніми українськими віруваннями тіло людини створилося з дерева, а душа — з вогню.
Прабаба Марусина — це Фурія і Гарпія в одній особі. «Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо в світі. їй можна було по три дні не давати їсти. Але без прокльонів вона не могла прожити й дня. Вони були її духовною їжею. Вони лились з її вуст невпинним потоком, як вірші з натхненного поета, з найменшого приводу. У неї тоді блищали очі й червоніли щоки. Це була творчість її палкої, темної, престарілої душі».
Вона була схожа на богиню кари і помсти. Але в народі кажуть, що жінка не має права на прокльони. Можливо, причиною багатьох смертей дітей сім'ї Довженків були саме ці нерозумні слова прабаби? З її прокльонами Сашко пов'язує навіть хворобу і смерть кота, якого «...вона проклинала щодня по два-три рази». Дід Семен в уяві маленького хлопчика був схожий і на Бога, і на доброго духа лугу і риби. «Гриби і меди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом — з усім живим, що росло і рухалось навколо... Він не ловив линів у озерах ні волоком, ні топчійкою, а якось наче брав їх з води прямо руками, як китайський фокусник. Вони ніби самі пливли до його рук. Казали, він знав таке слово».
Далека від християнства і Сашкова мати. Вона -- зозуля, що кує розлуку. їй не подобається стародавня хата, в якій живе велика сім'я, і, можливо, за це кожної ночі її душив ображений домовик. І хоч вона ходить до церкви, пече паски, але не розуміє самої суті віри, бо спалила Псалтир діда, та ще і «...по одному листочку, щоб він часом не вибухнув і не розніс печі».
Олександр Довженко у повісті «Зачарована Десна» показав, що язичницькі вірування давнього світу не зникли, вони залишили глибокий слід у світогляді українців.
