О. Довженко - кіномитець
Олександр Петрович Довженко знаний в усьому світі перш за все як видатний кінематографіст. Він мав багато талантів: чудово писав, гарно малював, захоплювався театром. Митець мислив широкими, масштабними категоріями, і реалізація всіх його задумів була можлива лише в мистецтві, яке на початку XX століття тільки зароджувалося — в кіно. Письменники і поети часто дискутували між собою про місце кіно в системі мистецтв, і Довженко доводив своїм друзям, що розвиток української літератури без нього неможливий.
Журналістка Марія Романівська згадувала: «Навколо Довженка вже збирається чималий гурт. Усі горнуться до нього, бо хто ж не знає, який Довженко майстер оповідати. Сьогодні Сашко говорить про кіно. Він захоплений, закоханий у кіномистецтво».
Щоб реалізувати свої задуми, Довженко їде до Одеси, де в той час була створена перша кінофабрика. Він не боїться починати нову для себе справу, пише сценарії, ставить фільми. Звичайно, не всі вони стали шедеврами, траплялися й невдачі, бо не завжди Довженко-режисер міг передати на плівці те, що задумав Довженко-сценарист, але фільмом «Звенигора» був закладений початок українського кіномистецтва.
Схвалення «Звенигори» не було одностайним. З офіційного боку Довженка звинувачували в українському націоналізмі, ідеалізації історичної минувшини та селянства, що в ті часи вважалося гріхом. Найближчих друзів митця розчарував патетичний фінал більшовицької перемоги у фільмі. Довженко стояв на роздоріжжі. Йому негайно треба було вирішити, які акценти він буде ставити у своїх наступних кінокартинах. Фільм «Арсенал» повинен був реабілітувати Довженка в очах влади, виявити його лояльне ставлення до більшовизму. І завдання своє «Арсенал» виконав, бо його головною ідеєю було засудження ідеї УНР. Довженко говорив: «Арсенал» — фільм яскраво політичний. Він мав для мене величезне значення. В «Арсеналі» я, в умовах тогочасної обстановки в Україні, виступав у першу чергу як політичний боєць. Я поставив собі, роблячи цей фільм, дві мети: громити український націоналізм і шовінізм і бути поетом і співцем робітничого класу України, який здійснив соціальну революцію. Ці два завдання в тих умовах і в той час були для мене найважливішими».
Та який би мотив цього фільму не був, сам «Арсенал» справив величезне враження на глядачів і критиків, а Довженко став найвідомішим кіномайстром СРСР. Численні інтерв'ю, схвальні відгуки, захоплені оплески не відволікають Олександра Петровича від роботи над фільмом «Земля», який став справжнім кіношедевром попри всю його тенденційність. Цей відкрито «більшовицький» фільм мав стільки кінематографічних знахідок, ролі виконували такі талановиті актори, що навіть ті глядачі і критики, які були ворогами СРСР, відзначали майстерність і довершеність Довженкової роботи. Митець цією картиною ніби поставив пам'ятник тій Україні, яку вже тоді почали знищувати більшовики.
Фільм мав шалений успіх рівно вісім днів: на екрани вийшов 8 квітня 1930 року, а вже 17 квітня був заборонений. Пильне око партійців помітило в ньому те, що у своєму фейлетоні «Философы» озвучив Дем'ян Бєдний:
«Земля» — кулацкая кинокартина,На ней показана нам УкрайнаКулацки-румяная,Сытая, пьяная,Дебелая, прочная,Нарядная, сочная,Буйной плотью бунтующая,Сладострастно — «жартующая»,
Ненатуральная,Сплошь театральная,С опереточно-пошлым душком,С гопаком,С любовными парами,С шаблонными аксессуарами.Вековой уклад старины —Вот ее подоплека.Трактор в ней — новизна —Как у дядька у киевского бузина:Сбоку — припека.А вернее: прием мастерстваДля маскировки ее существа,Советской цензуре подачка...Цей марнослов своїм гострим чуттям графомана першим відчув справжню суть фільму. Якимсь дивом виходило, що, попри свідоме бажання прислужитися владі, Довженко створював шедеври, в яких розкривалася зловісна суть того, що відбувалося на Україні: знищення незалежності країни і вікового укладу життя селян.
Звинувачення у націоналізмі не змогли знищити любові Довженка до рідної землі, до народу. Ця любов надихала його на створення справжніх шедеврів, які назавжди стали класикою української літератури і кіномистецтва.
Журналістка Марія Романівська згадувала: «Навколо Довженка вже збирається чималий гурт. Усі горнуться до нього, бо хто ж не знає, який Довженко майстер оповідати. Сьогодні Сашко говорить про кіно. Він захоплений, закоханий у кіномистецтво».
Щоб реалізувати свої задуми, Довженко їде до Одеси, де в той час була створена перша кінофабрика. Він не боїться починати нову для себе справу, пише сценарії, ставить фільми. Звичайно, не всі вони стали шедеврами, траплялися й невдачі, бо не завжди Довженко-режисер міг передати на плівці те, що задумав Довженко-сценарист, але фільмом «Звенигора» був закладений початок українського кіномистецтва.
Схвалення «Звенигори» не було одностайним. З офіційного боку Довженка звинувачували в українському націоналізмі, ідеалізації історичної минувшини та селянства, що в ті часи вважалося гріхом. Найближчих друзів митця розчарував патетичний фінал більшовицької перемоги у фільмі. Довженко стояв на роздоріжжі. Йому негайно треба було вирішити, які акценти він буде ставити у своїх наступних кінокартинах. Фільм «Арсенал» повинен був реабілітувати Довженка в очах влади, виявити його лояльне ставлення до більшовизму. І завдання своє «Арсенал» виконав, бо його головною ідеєю було засудження ідеї УНР. Довженко говорив: «Арсенал» — фільм яскраво політичний. Він мав для мене величезне значення. В «Арсеналі» я, в умовах тогочасної обстановки в Україні, виступав у першу чергу як політичний боєць. Я поставив собі, роблячи цей фільм, дві мети: громити український націоналізм і шовінізм і бути поетом і співцем робітничого класу України, який здійснив соціальну революцію. Ці два завдання в тих умовах і в той час були для мене найважливішими».
Та який би мотив цього фільму не був, сам «Арсенал» справив величезне враження на глядачів і критиків, а Довженко став найвідомішим кіномайстром СРСР. Численні інтерв'ю, схвальні відгуки, захоплені оплески не відволікають Олександра Петровича від роботи над фільмом «Земля», який став справжнім кіношедевром попри всю його тенденційність. Цей відкрито «більшовицький» фільм мав стільки кінематографічних знахідок, ролі виконували такі талановиті актори, що навіть ті глядачі і критики, які були ворогами СРСР, відзначали майстерність і довершеність Довженкової роботи. Митець цією картиною ніби поставив пам'ятник тій Україні, яку вже тоді почали знищувати більшовики.
Фільм мав шалений успіх рівно вісім днів: на екрани вийшов 8 квітня 1930 року, а вже 17 квітня був заборонений. Пильне око партійців помітило в ньому те, що у своєму фейлетоні «Философы» озвучив Дем'ян Бєдний:
«Земля» — кулацкая кинокартина,На ней показана нам УкрайнаКулацки-румяная,Сытая, пьяная,Дебелая, прочная,Нарядная, сочная,Буйной плотью бунтующая,Сладострастно — «жартующая»,
Ненатуральная,Сплошь театральная,С опереточно-пошлым душком,С гопаком,С любовными парами,С шаблонными аксессуарами.Вековой уклад старины —Вот ее подоплека.Трактор в ней — новизна —Как у дядька у киевского бузина:Сбоку — припека.А вернее: прием мастерстваДля маскировки ее существа,Советской цензуре подачка...Цей марнослов своїм гострим чуттям графомана першим відчув справжню суть фільму. Якимсь дивом виходило, що, попри свідоме бажання прислужитися владі, Довженко створював шедеври, в яких розкривалася зловісна суть того, що відбувалося на Україні: знищення незалежності країни і вікового укладу життя селян.
Звинувачення у націоналізмі не змогли знищити любові Довженка до рідної землі, до народу. Ця любов надихала його на створення справжніх шедеврів, які назавжди стали класикою української літератури і кіномистецтва.
