«Я без тебе нічого не зможу, наче птиця без крил...» Образ України в творчості В. Симоненка
Україна! Велика, прекрасна, неосяжна — вся вона вмістилася у чутливому серці її великого сина — відомого поета В. Симоненка.Із глибин народного життя, із славної Полтавщини бере початок його чудова, пристрасна поезія, що ніби струмочком — дзвінким, мелодійним, чаруючим розтікається по всій Україні, перетворюючись на широку річку, яка несе визнання. Визнання і щиру синівську любов поета до рідної своєї землі — України, яку поет любив ніжно, нестямно, заради щастя якої ладен був піти на будь-які жертви й тортури.
Білі вишневі садки рідної Полтавщини, зелені кручі й широкі вулиці і площі красеня-Києва, сивий Дніпро-Славутич і давні Черкаси постають у творчості поета величними і прекрасними. Саме без неї, України, не може поет жити й творити. І заради України та її народу взявся поет за перо.
Ради тебе перли в душу сію,Ради тебе мислю і творю, —виголошує поет. Це вона, його рідна Україна, рідна земля напоїла його своїми соками, дала голос сердечний і ніжний, сповнила душу почуттям палкого патріота, сина своєї землі.
Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо, горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...Так, Україна для поета Василя Симоненка була його матір'ю. Матір'ю, яка дала йому щасливу долю, великий талант, ніжну, тонку, вразливу душу. І все своє недовге Життя він — поет лермонтовського віку — своїми прекрасними творами промовляє слова ніжної синівської любові до матері-Вітчизни, яка для кожної людини — одна. Як вірний її син висловлює поет слова благородства й пошани до рідної своєї землі.
Земле рідна! Мозок мій світлієІ душа ніжнішою стає,Як твої сподіванки і мріїУ життя вливаються моє.Але любов поета до рідної землі, до України зовсім не була абстрактною. Вона вибухала грізним словом обурення, була пересторогою всім нікчемним, бездушним^ безсердечним людям.
Звертаючись до рідної землі, поет пише:Хто тебе любов'ю обікраде,Хто твої турботи обмине,Хай того земне тяжіння зрадить,Із прокляттям безвість проковтне.Уся чудова поезія Симоненка — це щире визнання, палка синівська любов і відданість рідній землі. Батьківщину, як і матір, не обирають.
Можна все на світі вибирати, сину,Вибрати не можна тільки Батьківщину...Які прості і разом із тим змістовні слова, які доходять до серця кожної людини.«Україні», «Грудочка землі», «Лебеді материнства», «Земле рідна, мозок мій світліє...» — це далеко не всі поезії Василя Симоненка — поета-патріота, який боровся за духовне відродження рідної України, стверджував непохитну віру в безсмертя її, наближав її світле майбутнє. І те, що воно нарешті прийшло, наше духовне відродження, що Україна стала нарешті вільною, незалежною, визнаною у світі державою, безперечно, є у цім вагомий внесок і її славного сина — поета-патріота Василя Симоненка.
Батьківщина, рідна Україна, без якої не було б високої лебединої пісні, що линула із вдячного синівського серця поета, над якою не владен час і забути яку неможливо.
Білі вишневі садки рідної Полтавщини, зелені кручі й широкі вулиці і площі красеня-Києва, сивий Дніпро-Славутич і давні Черкаси постають у творчості поета величними і прекрасними. Саме без неї, України, не може поет жити й творити. І заради України та її народу взявся поет за перо.
Ради тебе перли в душу сію,Ради тебе мислю і творю, —виголошує поет. Це вона, його рідна Україна, рідна земля напоїла його своїми соками, дала голос сердечний і ніжний, сповнила душу почуттям палкого патріота, сина своєї землі.
Україно! Ти для мене диво! І нехай пливе за роком рік, Буду, мамо, горда і вродлива, З тебе дивуватися повік...Так, Україна для поета Василя Симоненка була його матір'ю. Матір'ю, яка дала йому щасливу долю, великий талант, ніжну, тонку, вразливу душу. І все своє недовге Життя він — поет лермонтовського віку — своїми прекрасними творами промовляє слова ніжної синівської любові до матері-Вітчизни, яка для кожної людини — одна. Як вірний її син висловлює поет слова благородства й пошани до рідної своєї землі.
Земле рідна! Мозок мій світлієІ душа ніжнішою стає,Як твої сподіванки і мріїУ життя вливаються моє.Але любов поета до рідної землі, до України зовсім не була абстрактною. Вона вибухала грізним словом обурення, була пересторогою всім нікчемним, бездушним^ безсердечним людям.
Звертаючись до рідної землі, поет пише:Хто тебе любов'ю обікраде,Хто твої турботи обмине,Хай того земне тяжіння зрадить,Із прокляттям безвість проковтне.Уся чудова поезія Симоненка — це щире визнання, палка синівська любов і відданість рідній землі. Батьківщину, як і матір, не обирають.
Можна все на світі вибирати, сину,Вибрати не можна тільки Батьківщину...Які прості і разом із тим змістовні слова, які доходять до серця кожної людини.«Україні», «Грудочка землі», «Лебеді материнства», «Земле рідна, мозок мій світліє...» — це далеко не всі поезії Василя Симоненка — поета-патріота, який боровся за духовне відродження рідної України, стверджував непохитну віру в безсмертя її, наближав її світле майбутнє. І те, що воно нарешті прийшло, наше духовне відродження, що Україна стала нарешті вільною, незалежною, визнаною у світі державою, безперечно, є у цім вагомий внесок і її славного сина — поета-патріота Василя Симоненка.
Батьківщина, рідна Україна, без якої не було б високої лебединої пісні, що линула із вдячного синівського серця поета, над якою не владен час і забути яку неможливо.
