Мої думки і почуття, викликані творами збірки . І.Франка "Зів'яле листя"

Збірка "Зів'яле листя" —- велике досягнення в скарбниці української літератури. І.Франко писав її більше десяти років, давши їй підзаголовок "Лірична драма". Збірка вийшла в 1896 році. То були найтяжчі роки в житті поета. Він зазнав пекучих ударів з боку шляхти, урядових сил. До того ж І.Франко не мав і особистого щастя. Обставини розлучили його з коханою — Ольгою Рожкевич, до якої він серцем линув і прагнув поєднати з нею своє життя. Усе це викликало сумні мотиви збірки.

Видатний поет і вчений Максим Рильський збірку "Зів'яле листя" поставив поряд з кращими інтимними поезіями Т.Шевченка і О.Пушкіна. Великого Каменяря захоплювала краса народної пісні, її глибокий ліризм, тональне багатство і безмежний оптимізм. Ряд поезій у збірці "Зів'яле листя" написаний у стилі українських народних пісень. Поезії "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Ой ти, дубочку кучерявий", "Ой жалю, мій жалю", "Червона калина, чого в лузі гнешся?" завдяки своїй милозвучності і яскравості образів стали відомими широкому загалу. Вони чарують нас своєю щирістю, образністю, мелодійністю.

Мені дуже подобається поезія "Ой ти, дівчино, з горіха зерня..." Контрастними порівняннями, що властиві народній пісні, Франко зображає красу дівчини, яка чарує душу закоханому, пробуджує палке почуття любові:

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня?

Чом твої устоньки — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

Чом твої очі сяють тим чаром.

Що то запалює серце пожаром?

Ми відчуваємо, як страждає ліричний герой. Для нього мила, яку він втратив, водночас радощі і горе. Лишилася тільки невгасима любов, яка ранить його серце.

Тебе видаючи, любити мушу,

Тебе кохаючи, загублю душу!

Очі коханої — кращі від сонця, вони запалюють серце пожаром.

Поезія "Червона калино, чого в лузі гнешся?" пройнята глибоким ліризмом і високою музичністю. Читаючи її, ніби чуєш журливу мелодію, співзвучну глибоким переживанням червоної калини. Ця поезія — своєрідний діалог між дубом і калиною, діалог сили і ніжності. Трагедія калини в тому, що дуб своїм гіллям закрив їй сонце, підточив сили:

Я в гору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти мене, дубе, отінив, як хмара,

Отінив, як хмара.

Калина прагне до світла, до сонця, як людина — до життя, щастя, краси, любові. Мені здається, що краса природи в зображенні поета не мертва, а персоніфікована. Поезія викликає в душі читача бадьорі, світлі почуття.

Ряд ліричних поезій збірки ("Безмежнеє поле...", "Не минай з погордою", "Твої очі, як те море") покладено на музику. Особливо чарує нас романс К.Данькевича на слова чудового вірша Франка "Чого являєшся мені у сні?" В ньому хвилююче відтворено велику, ніжну, але неподільну любов юнака. Тільки у сні з'являється його образ коханої, тривожить його зранене любов'ю серце. Герой щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Довга розлука ятрила серце пекучим болем, але не згасила вірного кохання. Свою безнадійну любов герой переливає в сумні пісні:

В життю ти мною згордувала.

Моє ти серце надірвала,

Із нього визвала одні

Оті ридання голосні —

Пісні.

Завершується ця поезія звертанням до коханої:

Являйся, зіронько, мені

Хоч в сні.

Здається, що ці рядки поет писав кров'ю серця. Такі вони ніжні, сердечні.

Високі почуття любові оспівуються і у поезії "Не раз у сні являється мені":

Не раз у сні являється мені,

О люба, образ твій, такий чудовий,

Яким яснів в молодощів весні,

В найкращі хвилі свіжої любови.

Чарівна і неповторна інтимна лірика великого сина України дає читачам силу і наснагу, наче джерельна вода. Лірика Франка безсмертна. Краще М.Коцюбинського не скажеш: "У Франка є прекрасна річ — лірична драма "Зів'яле листя". Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розуміння душі людської, що, читаючи їх, не знаєш І кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи поетові — лірикові, співцеві кохання і настроїв".