Короткий зміст Дафнис і Хлоя Лонг

Дія відбувається на добре знайомому грекам острові Лесбосі в Егейському морі, і навіть не на всьому острові, а в одному тільки селі на його окраїні.

Жили там два пастухи, один козопас, інший вівчар, один раб, інший вільний. Один раз козопас побачила: коза його годує підкиненої дитини – хлопчика, а при ньому пелюшка пурпурна, застібка золота й ножичок з рукояткою зі слоновой кістки. Він його всиновив і назвав Дафнисом. Пройшло небагато часу, і вівчар теж побачив: вівця його годує підкиненої дитини – дівчинку, а при ній пов’язка, що ли золотом, золочені туфельки й золоті браслети. Він неї вдочерив і назвав Хлоею. Вони виросли, він – красенем, вона – красавицею, йому п’ятнадцять, їй тринадцять, він пас своїх кіз, вона своїх овець, разом гралися, дружили, «і можна б скоріше побачити, що вівці й кози нарізно пасуться, чим зустріти порізно Дафниса із Хлоею».

Було літо, і трапилася з Дафнисом лихо: він оступився, потрапив у вовчу яму й ледве не загинув. Хлоя кликнула сусіда, молодого пастуха – волопаса, і вдвох вони витяглися Дафниса з ями. Він не расшибся, але був весь у землі й бруді. Хлоя повела його до струмка й, поки він купався, побачила, який він гарний, і відчула в собі щось дивне: «Хвора я, а чим – не знаю; не поранена, а серце болить;

сиджу в тіні, а вся палаю«. Слова «любов» вона не знала, але, коли сусід – волопас посперечався з Дафнисом, хто красивей, і вони вирішили, щоб Хлоя поцілувала того, хто їй більше подобається, то Хлоя відразу поцілувала Дафниса. І після цього поцілунку Дафнис теж відчув у собі щось дивне: «Дух у мене захопило, серце вискочити хоче, тане душу, і все – таки знову хочу я її поцілунку: вуж не чи зілля яке було на Хлоиных губах?» Слова «любов» він теж не знав.

Прийшла осінь, настали виноградні свята, Дафнис і Хлоя веселилися разом з усіма, і отут підійшов до них старий пастух. «Було мені бачення, – сказав він, – з’явився мені Ерот – Крихітка із сагайдаком і луком і мовив: « чиПам’ятаєш, як я пас тебе із твоею невестою? а тепер пасу я Дафниса й Хлою». «А хто такий Ерот?» – запитують підлітки.»Ерот – бог любові, сильніше самого Зевса; панує він над миром, над богами, людьми й скотиною;

немає від Ерота ліків ні в питво, ні в їжі, ні в змовах, один тільки засіб – цілуватися, обійматися й нагими, пригорнувшись, на землі лежати«. Задумалися Дафнис і Хлоя й зрозуміли, що дивні їхні томління – від Ерота. Здолавши боязкість, стали вони один з одним цілуватися, а потім і обійматися, а потім і нагими на землі лежати, але томління не проходило, а що робити далі, вони не знали.

Отут скоїлося ихо вже із Хлоею: молоді богатые ледарі із сусіднього міста, повздорив із селянами, напали на них, погнали череду й викрали з ним красуню пастушкові. Дафнис у розпачі заблагав до сільських богів – німфам і Панові, і Пан напустив на викрадачів свій «панічний жах»: обплів награбоване плющем, велів козам вити по^ – вовчі, пустив по землі вогонь, а по морю шум. Перелякані лиходії негайно повернули видобуток, що возз’єдналися закохані заприсягли один одному у вірності – «цією чередою клянуся й козою, що вигодувала мене: ніколи не покину я Хлою!» – а старий пастух грав їм на сопілці й розповідав, як колись бог Пан був закоханий у німфу, а вона від нього втекла й перетворилася в очерет, і тоді він із тростин зробив от таку сопілку з нерівними стовбурами, тому що нерівної була їхня любов.

Пройшла осінь, пройшла зима, крижан і сніжна, прийшла нова весна, а любов Дафниса й Хлои тривала – всі така ж безневинна й болісна. Отут підглянула за ними дружина сусіднього поміщика, молода й лукава. Дафнис їй сподобався, повела вона його на затишну галявину й сказала йому: «Знаю я, чого не вистачає вам із Хлоею; якщо й ти хочеш це довідатися – стань моїм учнем і роби все, що я скажу». І коли лягли вони разом, те вона й сама природа навчили Дафниса всьому, чому потрібно. «Тільки помни, – сказала вона на прощання, – мені – те це в радість, а Хлое в перший раз буде й соромно, і страшно, і боляче, але ти не бійся, тому що так уже природою покладено». І все – таки Дафнис побоявся зробити Хлое боляче, і тому любов їх тяглася як і раніше – у поцілунках, пещеннях, обіймах, ніжній балаканині, але й тільки.

Наступило друге літо, і до Хлое почали свататися наречені. Дафнис у горі: він адже раб, а вони – вільні й заможні. Але на допомогу йому прийшли добрі сільські німфи: у сні вказали юнакові, де знайти багатий скарб. Хлоины приймальні батьки раді, Дафнисовы теж. І вирішили вони: коли восени поміщик буде об’їжджати свій маєток, просити його погодитися на весілля.

Наступила за літом осінь, з’явився поміщик, а при ньому розпусн і хитрий приживав. Красень Дафнис йому сподобався, і він випросив його в хазяїна: «Красі покірний усякий: закохуються навіть у дерево, у ріку й у дикого звіра! От і я люблю тіло раба, але красу – вільного!» Невже весіллю не бувати? Отут старий, названий батько Дафниса, кинувся хазяїнові в ноги й розповів, як знайшов колись цю дитину в багатому уборі: може бути, насправді він свободнорожденный і не можна його продавати й дарувати? Поміщик дивиться: «Про боги, чи не ті це речі, що колись ми із дружиною залишили при сині, якого підкинули, щоб не дробити спадщини? А тепер наші діти вмерли, ми гірко каємося, просимо в тебе прощення, Дафнис, і кличемо знову в батьківський будинок». І він забрал юнака із собою.

Тепер Дафнис багатий і знатний, а Хлоя – бідна, як була: чи не розбудується весілля, чи не відкине поміщик таку невістку? Виручає все той же приживав: він боїться, щоб хазяїн не розгнівався на нього через Дафниса, і тому сам умовив його не заважати з’єднанню закоханих. Дівчину повели в панський будинок, там – бенкет, на бенкеті – околишні багатії, один з них побачив Хлою, побачив у неї в руках її дитячу пов’язку й довідався в ній свою дочку: колись він розорився й кинув неї від бідності, а тепер розбагатів і знову знайшов своє дитя. Справляють весілля, на ній – всі гості, і далі відкинуті Хлоей наречені, і навіть та красуня, що колись навчила Дафниса любові. Молодих ведуть в опочивальню, «і тоді – те довідалася Хлоя, що всі, чим у діброві вони займалися, були тільки жарту вівчарські».

Вони живуть довго й щасливо, дітей їх вигодовують кози й вівці, а німфи, Ерот і Пан радуються, любуючись на їхню любов і згоду