Короткий зміст поеми Єсеніна “Ганна Снегина” – Єсенін З

Короткий зміст поеми

Дія відбувається на рязанській землі в період з весни 1917 по 1923р. Оповідання ведеться від імені автора – поета Сергія Єсеніна. У першому розділі мова йде про поїздку поета в рідні місця після тягот світової війни, учасником якої він був. Візник розповідає про життя своїх односільчан – заможних радовских мужиків. У радовцев іде постійна війна з бідняцьким селом Криуши. Сусіди крадуть ліс, улаштовують небезпечні скандали, в одному йз яких справа доходить до вбивства старшини. Після суду й у радовцев «почалися неуряди, скотилася із щастя вожжа».

Герой міркує про свою тяжку долю, згадуючи, як «за чийсь чужий інтерес» стріляв і «грудьми на брата ліз». Поет відмовився брати участь у кривавій бойні – виправив собі «липу» і «став перший у країні дезертир». Гостя радо зустрічають у будинку мірошника, де він не був чотири роки. Після чаю герой відправляється на сінник через зарослим бузком сад – і в пам’яті виникають «далекі милі були» – дівчина в білій накидці, що сказала ласкаво: «Немає!»

Другий розділ оповідає про події наступного дня. Розбуджений мірошником герой радується красі ранку, білій серпанку яблуневого саду. І знову, як би на противагу цьому, – думки про безвинно знівечений війійною каліках. Від баби мірошнички він знову чує про сутички радовцев із криушанами, про те, що тепер, коли прогнали царя, скрізь діється «волі гнуся»: навіщо – те відкрили остроги, і в село повернулися багато хто «злодійські душі», серед яких – убивця старости Прон Оглоблин. Мірошник, що з’явився від поміщиці Снегиной – старій знайомій героя, – доповідає, який інтерес викликало повідомлення про гостя, що приїхав до нього. Але лукаві натяки мірошника не бентежать поки душі героя. Він відправляється в Криушу – побачити знайомих мужиків. У хати Прона Оглоблина зібрався мужицький схід. Селяни раді столичному гостеві й вимагають роз’яснити їм всі животрепетні питання – про землю, про війну, про те, «хто таке Ленін?». Поет відповідає: «Він – ви».

У третьому розділі – події, що пішли через кілька днів. До героя, що простудився на полюванні, мірошник привозить Ганну Онєгіну. Напівжартівлива розмова про давні зустрічі, про її заміжжя дратує героя, йому хочеться знайти інший, щирий тон, однак доводиться слухняно грати роль модного поета. Ганна докоряє його за безпутне життя, п’яні дебоші. Але серця співрозмовників говорять про іншому – вони повні напливом «шістнадцяти років»: «Розсталися ми з нею на світанку Із загадкою рухів і око…»

Літо триває. На прохання Прона Оглоблина герой відправляється із селянами до Снегиным – вимагати землю. З поміщицької світлиці чутні ридання – це прийшла звістка про загибель на фронті чоловіка Ганни, бойового офіцера. Ганна не хоче бачити поета: «Ви – жалюгідний і низький трусишка, він умер… А ви отут…» Уражений, герой відправляється із Проном вкабак.

Основна подія четвертого розділу – звістка, що приносить у хатинку мірошника Прон. Тепер, за його словами, «ми всіх р – раз – і квас! у Росії тепер Ради И Ленін – старшой комісар». Поруч із Проном у Раді виявляється його брат Лабутя, п’яниця й базіка, що живе «не мозолячи рук». Саме він їде описувати снегинский будинок – «у захопленні завжди є швидкість». Мірошник привозить господарок садиби до себе. Відбувається останнє пояснення героя з Ганною. Біль втрат, безповоротність минулих відносин як і раніше роз’єднують їх. І знову залишається тільки поезія спогадів про юність. Надвечір Снегины їдуть, а поет мчиться в Питер «розвіяти тугу й сон».

У п’ятому розділі – ескізний начерк подій, що происшли в країні за шість післяреволюційного років. «Замурзаний набрід», дорвавшись до панського добра, бриньчить на роялях так слухає патефон – але «гасне доля хлібороба». З листа мірошника герой поеми довідається, що Прон Оглоблин розстріляно козаками Денікіна; Лабутя, пересидівши наліт у соломі, вимагає собі за хоробрість червоний орден. Герой знову відвідує рідні місця. З колишньою радістю зустрічають його старі. Для нього приготовлений подарунок – лист із лондонською печаткою – звісточка від Ганни. І хоча зовні адресат здається холодним, навіть ледве цинічним, все – таки слід у його душі залишається. Фінальні рядки знову повертають читача до світлого образа юнацької любові

Сергій – автобіографічний герой – оповідач. Наприкінці квітня 1917 р., після трьох із зайвим років відсутності в рідних місцях, їде на батьківщину, дезертирувавши із фронту й купивши «липовий» білий квиток, оскільки зрозумів, що воює «за чийсь чужий інтерес» (називає себе «першим у країні дезертиром»). По дорозі зі станції слухає оповідання візника про життя селян і конфліктах між жителями богатого села Радово й бідного села Криуши. С. приїжджає на млин, причому говорить мірошникові, що приїхав «на рік». Сад із квітучим бузком воскрешає в пам’яті героя спогаду про роки юності, про першу любов в 16 років, що була відкинута «дівчиною в білій накидці». Ранком мірошник їде до поміщиці Снегиной, щоб віддати вбиту дичину, а С. розмовляє з його дружиною, що скаржиться на «суцільні мужицькі бунти» – наслідок «безвластья». Герой відправляється в село, але назустріч йому несеться на дрожках мірошник, щоб розповісти, який фурор зробило в Снегиных його повідомлення про приїзд С. Дочка поміщиці, «замужня Ганна», згадує, що герой хлопчиськом був закоханий у неї. Однак оповідання мірошника не робить на С. особливого враження: «Ніщо не пробилося мені в душу, Ніщо не збентежило мене». Герой приходить у Криушу, де розмовляє з мужиками й на їхнє питання: «Хто таке Ленін?» відповідає тільки: «Він – ви». Через кілька днів С., повернувшись із полювання, занедужує. За ним доглядає Ганна Снегина, що привіз мірошник. На п’ятий день герой приходить у себе; вони розмовляють із Ганною («И в серце хоч колишнього ні, По – дивному був я повний Напливом шістнадцяти років»). Однак через кілька днів проводир криушанских мужиків Прон Оглоблин запискою викликає С. і просить його супроводжувати депутацію селян до поміщиці Снегиной, щоб просити добровільно віддати землю мужикам. Під’їхавши до поміщицького будинку, вони чують плач. Стара поміщиця начебто не розуміє слів Прона; вона проводить С. до дочки, і Ганна говорить йому, що її чоловік убитий на фронті, називаючи при цьому героя жалюгідним і низьким трусишкой. Вийшовши від її, С. кличе Прона вкабак.

Проходить кілька місяців; один раз до героя прибігає Прон зі звісткою, що «у Росії тепер Ради И Ленін – старшой комісар». Селяни розоряють будинок Снегиных, а обох господарок, мати й дочка, мірошник привозить до себе. Ганна просить прощення в С., причому зізнається, що боялася «злочинної пристрасті» до нього: виявляється, юнацьке почуття жваво й у ній. Наступного дня Снегины їдуть, а С. через якийсь час їде в Питер. Проходить шість років, і герой одержує листа від мірошника, що запрошує його в гості. У липні 1923 р. С. знову приїжджає до нього, і мірошник передає йому «подарунок» – лист із Англії від Ганни, що пише: «…ви мені як і раніше милі, Як батьківщина і як весна». У сприйнятті героя Ганна символізує «весну життя» і першу любов – неповторні й незабутні