Світогляд українських селян середини XIX століття (за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли…»)
I. «Подоріжжя од Полтави до Гадячого» — нарис Панаса Мирного, із якого виріс задум про написання великого роману. (Подорожуючи у службових справах її Полтави до Гадяча, Панас Мирний почув із уст візника історію про розбійнії ка Гнидку. Панаса Яковича до глибини душі вразило, що прості люди вибачають таким бузувірам, часто-густо величають їх нещасними, безталанними.)
II. Прояви здорової народної моралі і викривлених понять про честь у романі.
1. Обікрадене дитинство Чіпки. (Свого батька Чіпка не знав, ніколи не бачив Мати ледве зводила кінці з кінцями. У холоді й голоді ріс малий Чіпка. Але найбільше дошкуляло йому несправедливе ставлення до нього сусідів, від яких чув образливі слова про своє сирітство. Люди обходили стороною їхню убогу хатину, громада не прийняла Чіпку пастухом череди. Гнів і образа на людську несправедливість душили Чіпку, робили з нього звіра.)
2. «Своя сорочка ближче до тіла» — основа моралі Грицька і значної частини українського селянства. (Грицько — одноліток Чіпки, сирота, з дитинства заробляв собі на хліб. Він заздрив чужому багатству, мріяв стати хазяїном і не жалів своїх рук, щоб купити землю, поставити хату. Коли у Пісках сталися заворушення, Грицько не захотів оборонити кріпаків, тихенько подався додому. І таких у селі було багато.)
3. Баба Оришка, Мотря, Галя, Христя — уособлення високої народної моралі. (Усі ці жінки по-своєму любили і жаліли Чіпку, намагалися зробити все можливе, щоб його енергія, сила не звели його на манівці. Баба Оришка своєю любов’ю охороняла його дитинство; мати тяжко працювала, щоб прогодувати свою єдину дитину; Галя подарувала йому своє велике кохання; Христя крадькома жаліла Чіпку. Але вони не вберегли цю «пропащу силу». Пияцтво, злодійство довели його до страшного, безглуздого вбивства цілої родини. І коли на порозі будинку злочинця стала закривавлена дитина, Мотря не витримала і заявила владі на сина. У якийсь момент вона зрозуміла, що тільки любов’ю, турботою, вмовлянням, сльозами уже неможливо зупинити цього звіра.)
III. Поєднання високих духовних якостей і низької моралі у світогляді українських селян XIX століття. (У романі Панас Мирний зумів показати українське селянство з різних сторін. Працьовиті, розумні, щедрі душею і разом із тим скупі на добре слово нещасній дитині, заздрісні до чужого багатства, боязкі і запопадливі перед панами — усе це українські селяни. Вони мріяли про волю — і не хотіли за неї боротися, засуджували злодіїв, волоцюг — і намагалися їх не помічати. Український народний характер — це таке складне плетиво з позитивних і негативних рис, що в ньому абсолютно неможливо розібратися і поділити героїв твору Панаса Мирного тільки на однозначно позитивних чи негативних. Письменник показав світогляд українських селян у всій його багатовимірності і неоднозначності, щоб читач розібрався у всьому самостійно.)
