«На простих і чуйних струнах серця вмів грати тільки Сергій Єсенін, і, після Блоку, тільки його поезія відчувався як дарунок понад» – Єсенін Сергій
У цих чудових словах М. К. Осоргин виразив своє відношення до Єсеніна як великому майстрові
Давайте й ми подивимося на цей «дарунок понад» – поезію С. А. Єсеніна
Найбільший росіянин поет, дивно музичний, народний у самому щирому значенні цього слова, він, як ніхто іншої, вплинув на росіянку культуру
Єсенін прожив усього тридцять років, але зроблене їм навіть важко оцінити
Уродженець села Константинова, він з дитинства чув безліч народних пісень і частівок, знавцем яких був його дід. Безліч пісень і сказань знала і його матір. Рідні місця, народна поезія сформували його як поета
Його ранні вірші насичені звуками, фарбами, заходами. Тут і «білий передзвін беріз», «із дзенькотами плачуть глухари», Спас пахне яблуками й медом, ялини ллють захід ладану, мир переливається фарбами – «червоне світло зорі», «м’яка зелень полів», «жовті поводья місяця», «гаю криють синім мороком»…
Казковий опис звичайної селянської хати заворожує:
Палахкочуть зорі, куряться тумани,
Над різьбленим віконцем завіса багряний
В’ються павутини із золотий повети.
Десь миша скребеться в зачиненій кліті… –
Так треба вміти побачити
Його вірші про Росію, про батьківщину повні любові й щемливій щирості:
Край улюблений! Серцю сняться
Скирти, сонця у водах лонных,
Я хотів би загубитися
У зеленях твоїх стозвонных.
Об Русь – малинове поле,
И синь, що впала в ріку,
Люблю до радості й болю
Твою озерну тугу
Вісімнадцятирічним сільським хлопчиком з’явився він у Петербурзі – розібратися, чому в журналах не друкують його вірші, вислані поштою. Його добутку зробили величезне враження на Олександра Блоку, і той допоміг йому ввійти в літературний мир. Його радісну, чисту поезію сучасники порівнювали з «забутим ароматом полів».
Мрійник сільський, я в столиці
Став первокласснейший поет
За три роки життя в Петербурзі Єсенін придбав славу й безліч друзів і шанувальників
Почалася світова війна. В 1916 році він був покликаний на фронт, звідки двічі дезертирував
Як і багато хто, з радістю прийняв революцію й зі здивуванням і тугою – її продовження
Єсенін відвідує рідні місця, бачить, як змінилося життя в селі, йому смутно, йому здається, що через зміни, що відбулися в селі, воно став зайвим – навіть на своїй батьківщині, у тім місці, любов до якого харчувала всі його творчість
От так країна!
Якого ж я рожна
Репетував у віршах, що я з народом дружний?
Моя поезія тут більше не потрібна,
Та й, мабуть, сам я теж тут не потрібний
По – своєму він був прав. Звиклий до замилування публіки, до глибокої поваги до його таланта з боку таких майстрів слова, як Блок, Єсенін раптом виявився в країні, де кращий поет – Дем’ян Бєдний зі своїми агітками
«Утомився я жити в рідному краї», – як дивні ці слова для поета, для якого рідний край був самою головною цінністю. Але й на чужині життя не принесло щастя й заспокоєння. А повернення на батьківщину приносить нові розчарування:
Ах, милий край!
Не того ти став,
Не той
Так вуж і я, звичайно, став не колишній
Любовні інтрижки, алкоголь, скандали – ніщо не могло побороти депресію й утому, лише усе більше підточували його волю до життя. В «Чорній людині» він пише з розпачем:
Друг мій, друг мій,
Я дуже й дуже хворий
Сам не знаю, звідки узявся цей біль
чиТе вітер свистить
Над порожнім і безлюдним полем,
Те ль, як гай у вересень,
Обсипає мозки алкоголь
И – усвідомлення повної безпросвітної самітності:
Нікого із мною немає.
Я один…
И розбите дзеркало…
Від всієї його поезії того років віє тугою й безвихідністю
Все його життя, вся його творчість трималися на любові до батьківщини – і батьківщині він виявився не потрібний. И – закономірний підсумок: самогубство
Його й впрямь якийсь час замовчували – за його «безідейність». За те, що він був поет милістю божої, а не бездумний старанний віршомаз. Але час усе розставило по своїх місцях. І як Єсенін не міг представити себе без Росії, так зараз неможливо уявити собі Росію без Єсеніна
