Короткий зміст повести Тургенєва “Ася” – Тургенєв И

Короткий зміст повести

Н. Н., літня світська людина, згадує історію, що приключилася, коли йому було років двадцять п’ять. Н. Н. тоді подорожував без мети й без плану й на шляху своєму зупинився в тихому німецькому містечку 3. Один раз Н. Н., придя на студентську вечірку, познайомився в юрбі із двома росіянами – молодим художником, що назвався Гагиным, і його сестрою Ганною, що Гагин називав Асею. Н. Н. уникав росіян за кордоном, але новий знакомый йому сподобався відразу. Гагин запросив Н. Н. до себе додому, на квартиру, у якій вони із сестрою зупинилися. Н. Н. був зачарований своїми новими друзями. Ася спочатку цуралася Н. Н., але незабаром уже сама заговорювала з ним. Наступив вечір, прийшла настав час їхати додому. Їдучи від Гагиных, Н. Н. відчув себе щасливим

Пройшло багато днів. .Витівки Асі були різноманітні, щодня вона представлялася нової, інший – те вихованою панянкою, те пустотливою дитиною, те простенькою дівчинкою. Н. Н. регулярно відвідував Гагиных. Якийсь час через Ася перестала пустувати, виглядала засмученої, уникала Н. Н. Гагин звертався з нею поблажливо, а в Н. Н. міцніла підозра, що Гагин – не брат Асі. Дивний випадок підтвердив його підозри. Один раз Н. Н. випадково підслухав розмову Гагиных, у якому Ася говорила Гагину, що любить його й нікого, іншого не хоче любити. Н. Н. було дуже гірко.

Кілька наступних днів Н. Н. провів на природі, уникаючи Гагиных. Але через кілька днів він знайшов будинку записку від Гагина, що просив його прийти. Гагин зустрів Н. Н. по – приятельському, але Ася, побачивши гостюючи, розреготалася й утекла. Тоді Гагин розповів другові історію своєї сестри

Батьки Гагина жили у своєму селі. Після смерті матері Гагина його батько виховував сина сам. Але один раз приїхав дядько Гагина, що вирішив, що хлопчик повинен учитися в Петербурзі. Батько противився, але поступився, і Гагин надійшов у школу, а потім у гвардійський полк. Гагин часто приїжджав і один раз, уже років у двадцять, побачив у своєму будинку маленьку дівчинку Асю, але не звернув на неї ніякої уваги, почувши від батька, що вона сирота й узятий їм «на прогодування».

Гагин довго не був у батька й лише одержував від нього листа, як раптом один раз прийшла звістка про його смертельну хворобу. Гагин приїхав і застав батька вмираючої. Той заповів синові піклуватися про свою дочку, сестру Гагина – Асі. Незабаром батько вмер, а слуга розповів Гагину, що Ася – дочка батька Гагина й покоївці Тетяни. Батько Гагина дуже прив’язався до Тетяни й навіть хотів на ній женитися, але Тетяна не вважала себе баринею й жила у своєї сестри разом з Асею. Коли Асі було дев’ять років, вона втратилася матері. Батько взяв її в будинок і виховував сам. Вона соромилася свого походження й спочатку боялася Гагина, але потім його полюбила. Той теж до неї прив’язався, привіз її в Петербург і, як йому не було гірко це робити, віддав у пансіон. Там у неї не було подруг, панянки її не любили, але тепер їй сімнадцять, вона закінчила вчитися, і вони разом поїхали за кордон. І от… вона пустує й дуріє як і раніше. Після оповідання Гагина Н. Н. стало легко. Ася, що зустріла Їх у кімнаті, раптово попросила Гагина зіграти їм вальс, і Н. Н. і Ася довго танцювали. Ася вальсувала прекрасно, і Н. Н довго потім згадував цей танець

Весь наступний день Гагин, Н. Н. і Ася були разом і веселилися, як діти, але через день Ася була бліда, вона сказала, що думає про свою смерть. Всі, крім Гагина, були смутні. Один раз Н. Н. принесли записку від Асі, у якій вона просила його прийти. Незабаром до Н. Н. прийшов Гагин і сказав, що Ася закохана в Н. Н. Учора весь вечір її била лихоманка, вона нічого не їла, плакала й зізналася, що любить Н. Н. Вона бажає виїхати…

Н. Н. розповів другові про записку, що надіслала йому Ася. Гагин розумів, що його друг не жениться на Асі, тому вони домовилися, що Н. Н. чесно з нею порозуміється, а Гагин буде сидіти будинку й не показувати виду, що знає про записку. Гагин пішов, а в Н. Н. голова йшла навкруги. Інша записка сповістила Н. Н. про зміну місця їх з Асею зустрічі. Придя в призначене місце, він побачив господарку, фрау Луїзі, що і провела його в кімнату, де очікувала Ася. Ася тремтіла. Н. Н. обійняв її, але відразу згадав про Гагине й став обвинувачувати Асю в тім, що вона все розповіла братові. Ася слухала його мовлення й раптом заридала. H. Н. розгубився, а вона кинулася до дверей і зникла

Н. Н. метався по місту в пошуках Асі. Його гризла досада на себе. Подумавши, він направився до будинку Гагиных; Назустріч йому вийшов Гагин, стурбований тим, що Асі досі немає. Н. Н. шукав Асю по всьому місту, воно сто разів повторювало, що любить її, але ніде не міг неї знайти. Однак, підійшовши до будинку Гагиных,: він побачив світло в Асиной кімнаті й заспокоївся. Він прийняв тверде рішення – завтра йти й просити Асиной руки. Н. Н. був знову щасливий

На інший день Н. Н. побачив у будинку служницю, що сказала, що хазяї виїхали, і передала йому записку Гагина, де той писав, що переконано в необхідності розлуки. Коли Н. Н. ішов мимо будинку фрау Луїзі, вона передала йому записку від Асі, де та писала, що, якби Н. Н. сказав одне слово – Вона б залишилася. Але, видно, так краще… Н. Н. усюди шукав Гагиных, але не знайшов. Він знав багатьох жінок, але почуття, розбуджене в ньому Асею, не повторилося більше ніколи. Туга за нею залишилася в Н. Н. на все життя

Ася – головна героїня. Незаконнонароджена дочка поміщика і його кріпосної служниці. Після смерті матері й батька її вихованням займається брат по батьку, Гагин. До сімнадцяти років А. виховувалася в одному із кращих петербурзьких пансіонів. Потім Гагин, вийшовши у відставку, відправляється подорожувати по Європі й бере А. із собою. У маленькому німецькому містечку героїня зустрічається з молодим росіянином (у повісті він названий Н. Н.) і закохується в нього. Історія їхньої любові виявляє різку незвичайність психології й учинків А. Непорозуміння, що у житті іншої людини благополучно розв’язалося б протягом декількох днів (або навіть годин), приведе до втечі й безслідного зникнення дівчини. Характер героїні витканий із протиріч і крайностей. Її щирість і прямота відразу ж бентежать Н. Н. Мрії про любов зливаються в неї з ідеалом жертовного героїзму, з думкою про молитву, про важкий подвиг, а зрештою – з тугою за чим позамежному

Ці риси «великої душі» (так сприймає героїню Н. Н.) зближають А. з пушкінською Тетяною й передбачають образи Лізи Калитиной («Дворянське гніздо») і Олени Стаховой («Напередодні»). А. нагадує також деяких героїнь Достоєвського. Їх ріднить сполучення ущемлення й невигубної гордості, болісне протиріччя між прагненням до самоствердження й постійно поновлюваним відчуттям власної неповноцінності. Джерелом протиріччя виявляється «фальшиве становище» незаконнонародженої, котре А. сприймає обостренно: для неї це несправедливість абсолютно непоправна, що прирікає її на вічну нерівність із іншими людьми. Звідси гранична напруженість щиросердечного життя й ексцентричність поводження А. Протягом повести героїню кілька разів називають божевільною. «Я іноді самої себе боюся», – зізнається вона

Любов А. так само дисгармонійна й напружено – тривожна, як і вся її щиросердечне життя. Щомиті любові, кожну з її мінливих ситуацій героїня переживає як єдину й вирішальну. Для її любові «немає завтрашнього дня», як ні, по суті, і дня вчорашнього. Тому любов А. неминуче виявляється катастрофічною

Гагин – старший брат Асі, що подорожує російський дворянин, художник – дилетант. Володіючи значним станом і ні від кого не залежачи, він вирішує присвятити себе живопису й заради цього мандрує по Європі. Г. м’який, добродушний і милий. По зауваженню Н. Н., це «російська душа, правдива, чесна, проста, але, на жаль, небагато млява, без чіпкості й внутрішнього жару»: Щиросердечна аморфність прирікає Г. на роль вічного дилетанта в мистецтві. Та ж якість визначає його відношення до захоплення А.: по суті, Г. вибирає шлях найменшого опору й тим самим сприяє нещасній розв’язці

Н. Н. – герой – оповідач повести. Втілює риси нового для Тургенєва літературного типу, що прийшов на зміну «зайвим людям». Насамперед в «Асі» відсутній звичайний для тургеневских «зайвих людей» конфлікт із навколишнім світом: герой повести зображується як людина благополучний, або, говорячи його ж власними словами, «процвітаючий». У його психології немає нічого хворобливого, він внутрішньо врівноважений і по – своєму гармонічний. Н. Н. легко й безроздільно віддається почуттям або миттєвим враженням. Все це переживання прості й природні. Чи не все, що почуває герой, опосередковано эстетическим сприйняттям. Ася асоціюється в нього – те з рафаэлевской Галатеєю, то з пушкінською Тетяною, то з Доротеей з поеми Ґете. Але наскрізь эстетизированные переживання Н. Н. не перестають виглядати природними: Тургенєв зображує природність, гармонізовану культурою

Характер героя особливим образом позначається в переживанні любові: довіра до природних рухів почуття переплітається із прагненням до щиросердечної рівноваги, з тяжінням до эстетической завершенности переживань. Самі піднесені почуття він випробовує, коли залишається наодинці із самим собою або природою

Зустрічі, спілкування з Асею всі міняють; любов стає напруженіше й суперечливіше, збільшується її сила, але одночасно в ній щось убуває й «знижується». Ця особливість переживань героя по – своєму сприяє трагічній розв’язці, і в момент останнього пояснення з Асею Н. Н. не може простодушно віддатися почуттю, тому що воно вже перекручено розголошенням таємниці. Пізніше він не може відразу сказати Гагину про свою готовність женитися на Асі, тому що хоче поки зберегти недоторканним його відчуття, що переповняє, щастя. Все це має фатальні наслідки, які потім уже виявляється неможливим виправити

«Ася» – повість – спогад, що припускає «перепереживання» минулого й поетизацію його в пам’яті й уяві що згадує. Відтворені в такий спосіб події й переживання, якими б вони не були, перетворюються для Н. Н. у джерело эстетического насолоди. Невдало прожите життя стає цінністю, «загублений час» – часом «знайденим».