Роздуми про життєве призначення людини в поезії Т. Г. Шевченка "Минають дні, минають ночі..."
Кожного дня ми ставимо собі питання: для я чого живу, який слід залишиться після мене? Хтось мріє про славу і почесті, а інший хоче спокійного життя та тихої старості.
Цікаво, чи думав Тарас Шевченко, що стане своєрідним символом української нації, залишиться у пам'яті нащадків більше ніж поетом - втіленням гідності, духу, совісті? Напевно, ні. Просто жив, просто боровся, просто говорив те, про що думав, не зраджував інших і, що головне, самого себе. Тому через його твори у нас формується світосприймання загальнолюдських цінностей, бо центральні образи поезій - любов, істина, воля, добро, батьківщина.
Поезію "Минають дні, минають ночі...", з якою ми познайомилися на уроках української літератури, можна віднести до філософсько-громадянської лірики Шевченка.
Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить, -
так із сумом починає поет свої роздуми про життєве призначення людини. На мою думку, метафори "заснули думи", "серце спить" показують життєву позицію людини, яка "живе, бо треба жити", особи не активної, байдужої до навколишньої дійсності. Але ліричний герой не хоче миритися з таким існуванням;
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!
Кожен є творцем своєї долі, тільки змагаючись, виявляючи активну позицію, добре ставлення до людей, можна досягти успіху, дійти до правди. Тому найстрашніше для героя "серцем замирати і гнилою колодою по світу валятись". Він прагне
Жити, серцем жити
І людей любити.
Рабство, залежність - страшні, але ще гірше
...Спати, спати і спати на волі -
І заснути навік - віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доля самого поета не завжди була доброю, в ній, я думаю, було більше чорних смуг, ніж білих. Інколи замислююсь, чи була його жертва потрібною. Мабуть, так. Тому що боротьба - це не тільки певний фізичний процес, але й те, що є зв'язком для багатьох людей, об'єднаних спільною метою, який втілюється в їхньому прагненні відстоювати право на щастя. Тому моральний обов'язок кожного, розвиваючи свої найкращі риси, прагнути зробити щасливою свою долю й долю людей, що оточують тебе.
Цікаво, чи думав Тарас Шевченко, що стане своєрідним символом української нації, залишиться у пам'яті нащадків більше ніж поетом - втіленням гідності, духу, совісті? Напевно, ні. Просто жив, просто боровся, просто говорив те, про що думав, не зраджував інших і, що головне, самого себе. Тому через його твори у нас формується світосприймання загальнолюдських цінностей, бо центральні образи поезій - любов, істина, воля, добро, батьківщина.
Поезію "Минають дні, минають ночі...", з якою ми познайомилися на уроках української літератури, можна віднести до філософсько-громадянської лірики Шевченка.
Минають дні, минають ночі,
Минає літо. Шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить, -
так із сумом починає поет свої роздуми про життєве призначення людини. На мою думку, метафори "заснули думи", "серце спить" показують життєву позицію людини, яка "живе, бо треба жити", особи не активної, байдужої до навколишньої дійсності. Але ліричний герой не хоче миритися з таким існуванням;
Доле, де ти? Доле, де ти?
Нема ніякої!
Коли доброї жаль, Боже,
То дай злої! злої!
Кожен є творцем своєї долі, тільки змагаючись, виявляючи активну позицію, добре ставлення до людей, можна досягти успіху, дійти до правди. Тому найстрашніше для героя "серцем замирати і гнилою колодою по світу валятись". Він прагне
Жити, серцем жити
І людей любити.
Рабство, залежність - страшні, але ще гірше
...Спати, спати і спати на волі -
І заснути навік - віки,
І сліду не кинуть
Ніякого, однаково,
Чи жив, чи загинув!
Доля самого поета не завжди була доброю, в ній, я думаю, було більше чорних смуг, ніж білих. Інколи замислююсь, чи була його жертва потрібною. Мабуть, так. Тому що боротьба - це не тільки певний фізичний процес, але й те, що є зв'язком для багатьох людей, об'єднаних спільною метою, який втілюється в їхньому прагненні відстоювати право на щастя. Тому моральний обов'язок кожного, розвиваючи свої найкращі риси, прагнути зробити щасливою свою долю й долю людей, що оточують тебе.
