Російська жінка в поемі Некрасова “Кому на Русі жити добре” – Некрасов Микола

З раннього років я полюбила поезію Н. А. Некрасова. Він все своє життя служив “великим цілям століття”. Його муза – рідна сестра знедолених. Особливо дороги мені вірші, присвячені безвихідності частки російської жінки – селянки. Мені здається, що це кращі вірші поета, що говорять про гірку, багатостраждальну долю жінки – трудівниці

Не мудро, що ти в’янеш до часу,

російського плем’я, ЩоВсевиносить,

Багатостраждальна мати!

Образ жінки – трудівниці, “страждальниці, печалицы”, створений поетом, назавжди западає в душу. Жінка – Селянка випробовувала не тільки соціальний гніт, але й побутовий. От як про це пише поет у поемі “Мороз, Червоний ніс”:

Три тяжкі частки мала доля.

И перша частка: з рабом повінчатися,

Друга – бути матір’ю сина раба.

А третя – до труни рабові підкорятися

У галереї чудових жіночих образів особливе місце займає образ Матрены Тимофіївни – героїні поеми “Кому на Русі жити добре”.

Народна поголоска приводить селян – правдошукачів у село Клин. Тут вони сподіваються зустрітися із щасливою селянкою. Матрена Тимофіївна сама розповідає їм про своє нелегке життя. Скільки ж важких страждань випало на частку цієї “щасливої” жінки! Але від усього її вигляду виходить така краса й сила, що не можна не замилуватися нею. Як нагадує вона мені “тип величної слов’янки”, про яку із захватом писав поет:

У лиху не злякається, – урятує,

Коня на скаку зупинить,

У палаючу хату ввійде!

Природна краса й фізична сила під стать її духовній красі

Як швидко промайнули щасливі роки дитинства й дівоцтва. Матрене Тимофіївні, за її словами, у дівоцтві повезло:

Мені щастя в дівках випало:

У нас була гарна, непитуща

Родина

Турботою й пещенням оточила родина улюблену доню. Однак пора безтурботного дитинства швидко минула. На “сьомому годку”, розповідає Матрена Тимофіївна, “за бурушкой сама… у череду бігала, батькові носила снідати, утяточек пасла”. Так вона “звикла” до справи, що все подальше життя трудилася, не покладаючи рук

Але фізична праця не приносила Матрене Тимофіївні прикростей, Найстрашніше – це духовне рабство, Матрена Тимофіївна, напрацювавшись у поле, вимиється в лазеньці й готова співати, танцювати:

И добра робітниця,

И співати – танцювати мисливиця

Я змолоду була

Але як мало світлих моментів у її житті! Один з них – заручини з улюбленим Филиппушкой. Всю ніч не спала Матрена, думаючи про майбутнє заміжжя: її страшило “подневолье”. І все – таки любов виявилася сильніше побоювань потрапити в рабство, А потім, після заміжжя, вона потрапила “з дівочій холи в пекло”. “Виснажлива робота”, “образи смертні”, важкі нещастя з дітьми, розлука із чоловіком, якого незаконно забрали в рекрути, і багато інших негод – такий гіркий життєвий шлях Матрены Тимофіївни. З болем говорить вона про те, що в ній:

Немає кісточки неламаної,

Немає жилочки нетягненої

Я дивуюся тої стійкості, тій мужності, з яким виносила ця чудова жінка страждання, не схиливши своєї гордої голови. Серце обливається кров’ю, коли читаєш рядка поеми про безутішне горе матері, що втратила свого сина – первістка Демушку:

Я клубышком каталася,

Ячервышком свивалася,

Кликала, будила Демушку –

Так пізно було кликати!..

Розум готовий скаламутитися від страшного нещастя. Але величезна щиросердечна сила допомагає Матрене Тимофіївні вистояти, знову повернутися до життя й активно боротися з усіма життєвими негодами. Своїм ворогам, становому й лікареві, що терзає “тіло біле” її сина, вона шле гнівні проклятья: “Лиходії! Кати!” Матрена Тимофіївна хоче знайти на них управу, але їй не радять односільчани вступати з ними в боротьбу: “Високо бог, далеко цар… Нам правди не знайти”. Коли ж із другим її сином трапляється нещастя, вона рішуче збиває з ніг старосту Силантія, рятуючи Федотушку від покарання

Матрена Тимофіївна готова витримати будь – які випробування, нелюдські борошна, щоб відстояти своїх дітей, чоловіка від життєвих лих. Яка величезна сила волі повинна бути в жінки, щоб відправитися однієї в морозну зимову ніч за десятки верст у губернське місто в пошуках правди. “Всю ніч я йшла, не зустріла живої душі”, – розповідає Матрена Тимофіївна мандрівникам

Безмежна її любов до чоловіка, що витримала таке суворе випробування. Губернаторша, уражена її самовідданим учинком, зробила “велику милість”:

Послали в Клин нарочного,

Всю істину доведали –

Филиппушку врятувалися

Почуття власного достоїнства, що виявилося в Матрены Тимофіївни в дівочі роки, допомагає їй іти величаво по життю. Це почуття обгороджує неї від нахабних домагань Ситникова, що прагне зробити її коханкою своєї

Хмарою згущається в її душі гнів проти поневолювачів. Вона готова їм мстити за свої образи

Я потуплену голову,

Серце гнівне ношу!

– Говорить вона. Коли дідусь Савелій учить улюблену внучку терпіти, заявляючи, що богатирство мужика в його витривалості, Матрена Тимофіївна з іронією зауважує:

Ти жартуєш жарти, дідусь! –