Проблематика роману Оскара Уайльда «Портрет Дориана Гріючи» – Уайльд Оскар

Англійський письменник, поет, драматург Оскар Уайльд прожив недовгу й трагическуя життя. Його творчість найбільше повно й талановито відбиває художньо – філософський плин – естетизм, що виник в Англії в 70 – 90 роках XIX століття. Поборники естетизму відстоювали принципи «мистецтва для мистецтва» і вважали, що Література не повинна виконувати моральну місію, учити добру, справедливості, що вона байдужа до проблем добра й зла. Мистецтво повинне служити красі

Теоретичні принципи естетизму відобразилися в романі «Портрет Дориана Гріючи». У центрі уваги автора – три персонажі: художник Базил Холлуорд, що вище всього цінує мистецтво, його друг лорд Генрі, порочний і цинічний аристократ і молодий, дуже гарний юнак Дориан Грій. Дія роману починається з того, що лорд Генрі приходить у майстерню Базила Холлуорда, де художник працює над портретом юного красеня. Незабаром з’являється й сам натурник Дориан Грій. Він із захопленням слухає цинічні розмови лорда Генрі. Любов до себе – це єдиний роман, що триває все життя. Так визначає своє життєве кредо «король парадоксів». Роботу над портретом закінчено, він вражає всіх своєю досконалістю. Із захопленням дивиться на нього Дориан Грій і говорить: «Якби портрет змінювався, а я міг залишатися таким, як я є». Розчулений художник дарує портрет натурщикові. Лорда ж Генрі вражає краса самого юнака, і він пропонує Дориану взяти участь у розвагах разом з ним. Художник намагається застерегти юнака, але дарма, Дориан звертається до світського життя. Він закоханий у молоду акторку Сибилу Вейн, що натхненно грає ролі у видатних п’єсах, але в бідному театрі. Дориан і Сибила вирішують одружитися. Юнак запрошує на спектакль за участю нареченої своїх друзів. Дівчина в захопленні від свого почуття, і їй здається, що грати любов на сцені дарма. Роль Джульетты в спектаклі, що прийшли дивитися Холлуорд і лорд Генрі, вона провалює. Художник співчуває юнакові, лорд цинічно жартує. Дориан кричить своїй нареченій: «Ви вбили мою любов!». Йому здавалося, що мистецтво й реальність мають нерозривний зв’язок. Всю ніч блукає він вулицями Лондона, а на ранок вирішує помиритися, але довідається, що його слова привели до самогубства Сибилы. Дориан дивиться на свій портрет і з жахом зауважує, що на змальованій особі з’явилася перша різка зморшка. Далі Уайльд в одному главі розповідає об 20 років життя героя. Це історія закоханості у свою красу й занепаду душі. Дориан давно вже сховав портрет, тому що згодом прекрасна особа перетворилася на потворну особу сластолюбного старця. Дориан висуває обвинувачення художникові в тім, що відбулося з його душею, і в припадку люті вбиває Базила Холлуорда, а свого компаньйона, шантажуючи страшною таємницею, примушує розчинити тіло художника в азотній кислоті. На портреті відбивається й цей страшний злочин. Дориан Грій заздрить всім, навіть своєму компаньйонові, що знайшов у собі сили покінчити життя самогубством, навіть лордові Генрі, цинікові, що тоне в пороках, але який уважає, що будь – який злочин – вульгарність. Дориан кидається на портрет, прагнучи знищити його. Слуги знаходять тіло потворного старця, одягненого в одяг Дориана, поруч із портретом, на якому зображений прекрасний юнак

Уайльд відстоює вищу силу мистецтва. Реальне життя може бути огидної, мистецтво ж відтворить красу, зберігає її, воно не підвладне ні часу, ні моральним законам