Перша зустріч Раскольникова з Порфирієм Петровичем – Достоєвський Федір

В основі роману Достоєвського «Злочин і покарання» лежить історія злочину, але сюжет його розвертається не так, як звичайний детектив. Адже злочин Раскольникова особливе – це ідейне вбивство, засноване на страшній, нелюдській теорії, створеної героєм. Розкрити такий злочин можна тільки з огляду на його ідейну основу й психологію самого злочинця. Саме так і веде розслідування Порфирій Петрович. Перша зустріч злочинця й слідчого, зображена в 5 главі 3 частини роману, побудовані як ідейний диспут і психологічний двобій. Адже Порфирій Петрович уже догадався, хто вбив бабу – процентщицу і її вбогу сестру Лизавету, але, оскільки доказів у нього ні, він хоче змусити Раскольникова зізнатися в злочині. Нерви Раскольникова на межі, але свідомість точно фіксує все те, що загрожує йому небезпекою. Ідучи на зустріч із Порфирієм Петровичем, він готовий угадувати пастки й пастки, які слідчий дійсно розставляє для своєї жертви. Так, наприкінці їхньої бесіди він ледве не «підловив» Раскольникова на питанні про малярів, яких убивця міг бачити тільки в день злочину

Але головна із цих «пасток» – обговорення статті Раскольникова про злочин, де він почасти торкнувся основ своєї теорії, – стає для героя повною несподіванкою. Адже статтю Розкольників написав за півроку до всіх подій, а про те, що два місяці назад вона була опублікована, він довідався тільки з розмови зі слідчим, що вже прочитав її. Порфирій Петрович свідомо провокує підозрюваного, огрубляя основні думки цієї статті, щоб викликати Раскольникова на докладне пояснення своєї позиції й спровокувати його визнання

Цікаво те, що читач також знайомиться з теорією Раскольникова в розгорнутому виді тільки в цій частині роману – уже після того, як зроблений злочин і стали ясні його жахливі наслідки. Це створює особливу напруженість у розвитку інтриги, і в той же час допомагає поступово заглиблюватися в психологію героя, щоб краще зрозуміти справжню мотивацію його вчинків

Суть теорії Раскольникова полягає в наступному. Виходячи з подання про нерівноцінність людей, Розкольників ділить їх на «тварин тремтячих», яких більшість, і «право имеющих», для яких не діючі закони й мораль більшості, дозволена «кров по совісті», тому що саме вони рухають людство вперед. Такі великі люди, як Наполеон, Цезар, Карл Великий, по теорії Раскольникова, заради досягнення своїх грандіозних цілей можуть вчинити злочин, навіть убивство. Інакше кажучи, «ціль виправдує засобу», щоправда, з одним уточненням: визначити цю мету й досягти її може тільки особистість виняткова

Приятель Раскольникова Разумихин, присутній при цьому розмові, не вірить, що можна всерйоз обговорювати таку кошмарну теорію. Але Порфирій Петрович спеціально викликає Раскольникова на відвертість. Він упевнений, що вбивство баби – «ідейне», і зробити його повинен був той, хто міг придумати таку перекручену теорію. Людина утворений і розумний, Порфирій Петрович легко виявляє логічну неспроможність теорії. Він задає Раскольникову самий небезпечний для носія «ідеї» питання: як відрізнити, до якої категорії належить людина, і що буде, якщо люди переплутають свою приналежність тому або іншому «типу» і почнуть «усувати всі перешкоди»? Відповідаючи на це питання, Розкольників повинен був би розповісти про свій злочин. Поки він просто йде від відповіді, але суперечка слідчого й злочинця на цьому не закінчений

Надалі борошна совісті змусять Раскольникова зізнатися у вчиненому, але повне «лікування» – звільнення від «ідеї» – відбудеться тільки на каторзі. Саме там Розкольників побачить кошмарний сон, що наочно покаже йому те, про що його запитував Порфирій Петрович. На цьому й завершиться суперечка двох опонентів, Розкольників, пробудженою жалісливою любов’ю Сонечки Мармеладовой, відкриє для себе шлях до відродження. Але питання, поставлений у цій суперечці, стане однієї з головних проблем не тільки для Росії, але й для всього миру. Достоєвський пророчо передчував, що відповідь на нього й визначить подальші долі людства